25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Брати Вацлав і Войта стали вчителями, причому найстарший Вацлав «доріс» від учителя сільської початкової школи до директора гімназії у Празі. Ян, якого всі в родині вважали найздібнішим, ще в молодому віці емігрував до Америки, щоб уникнути служби в ненависному австрійському війську, і став за океаном столяром. Ладислав вивчився на залізничного машиніста. Сестри повиходили заміж за кожланецьких селян.
Малий Еда зростав у атмосфері важкої праці і постійного прагнення до самовдосконалення. 1896 року він закінчив початкову школу в Кожланах, і на тому, вирішив батько, його освіта мала закінчитися. Матей віддав сина в підмайстри до кожланецького шевця попри те, що Едуард дуже хотів учитися далі. Цілий рік майбутній голова Ліги Націй вчився шити чоботи та черевики, і лише настійливі прохання старших братів-учителів пом’якшили серце старого Матея: зрештою він дозволив синові поступати до Промислової школи в Празі (щось на кшталт нашого ПТУ). Але замість цього Едуард успішно склав іспити до VI чеської гімназії на Виноградах, яку й закінчив 1904 року — двадцятирічним переростком. Бенешеві випускні оцінки в гімназії не найблискучіші — за шестибальної системи в його атестаті немає жодної «шістки», п’ять «п’ятірок» і сім «четвірок». Проте саме гімназичні роки Бенеш потім згадував як час найінтенсивнішої роботи в своєму житті. За ці роки «темний селюк» перетворився на всебічно, енциклопедично освіченого інтелігента. Вже гімназистом-старшокласником він робив професійні переклади з французької, чим, разом із приватними уроками, і заробляв собі на життя та плату за навчання. А ще Бенеш грав у любительських спектаклях і став найкращим футболістом гімназії. Щоправда, спортивна кар’єра скінчилася рано — в одному з матчів він отримав відкритий перелом ноги і потім до смерті накульгував.
Закінчивши гімназію, Бенеш вступив на філософський факультет Празького університету, вивчаючи паралельно також романські та германські мови. 1905 року, коли Едуард закінчив перший курс, сталася зустріч, яка дуже багато вирішила в його житті.
55-річний Томаш-Ґарріґ Масарик на той час був не просто професором Празького університету та визнаним у всій Європі вченим, філософом, політологом, депутатом імперського парламенту. Масарика називали «некоронованим королем Чехії», «батьком нації». Справді, в чеських землях не було людини, яка користувалась би більшим авторитетом. Він був вихователем, наставником і духовним лідером цілих генерацій чеської демократичної інтелігенції. І зустріч та справила величезне враження на… Масарика. Проговоривши кілька годин із 21-річним студентом, зовсім не екзальтований, а радше скептичний та іронічний Масарик прийшов у захват. Він характеризував Бенеша як «романтика реалізму», «арістотельський тип». Саме за рекомендацією Масарика Бенеш отримав від французького уряду стипендію на дворічне навчання в Сорбонні і новий 1905/06 навчальний рік зустрів уже в Парижі.
Стипендія передбачала лише звільнення від плати за навчання — оплачувати житло та харчуватися студент мав сам. Родина нічим не могла допомогти Бенешеві, і він вирушив до столиці Франції, маючи в кишені 60 крон. Але ще у Празі домовився відразу з кількома чеськими газетами та журналами, що буде їхнім паризьким кореспондентом. Це мало дати хоч і невеликий, але заробіток.
Бенеш учився на філософському факультеті Сорбонни, де окрім філософії вивчав італійську, російську та англійську мови. Паралельно він став студентом Вільної школи політичних та соціальних наук, де вивчав політологію. Був активістом чеського спортивного клубу «Соколі» та чеської соціалістичної спілки «Ровност» у Парижі. Лише за один 1906 рік у вільний від навчання на двох факультетах час 22-річний студент опублікував 71 статтю в різних празьких газетах та журналах (жив на ці невеличкі гонорари), 19 статей у французькій пресі (французам-бо треба було пояснювати, чого хочуть чехи, а інколи взагалі, хто такі чехи), переклав з англійської на чеську книгу Бернарда Шоу «Англійські фабіанці і німецькі соціал-демократи».