Листи темних людей [UK]

33

Цицькосмоктун Строкатоплащій 1, магістр семи вільних наук, магістрові Ортуїну Грацію, філософу, ораторові, піїту, юристу і так далі, шле вельми сердечні повітання

Глибоковчений пане магістре Ортуїне, повірте мені твердо, що я полюбив вас усім серцем з тої пори, як у Кельні дізнався багато про поезію од вашого превелебія. У сій умілості ви переважуєте всіх, і ви набагато кращий піїт, ніж Буш або Цезарій2, вмієте також пояснювати Плінія і грецьку граматику. У повній довірі до вас я хочу вашій милості одкрити щось немов на святій сповіді. Велебпий пане магістре, я люблю тут одну дівицю, на ймення Марга-рита, дочку дзвонаря. Вона недавно сиділа поруч з вами, а саме тоді, коли наш парох запросив вашу милість у гості й угощав вас поштиво. Там ви попивали собі і веселились, і вона тоді здорово дудлила за ваше здоров’я. Я її так сильно люблю, що став сам не свій. Повірте, що через неї мені не спиться, не лежиться, і їжа не лізе в рот. А люди всі питають мене: «Пане магістре, чом ви такі бліді? Ради бога, облиште ваші книги, ви непомірно займаєтесь наукою, вам належить трохи розважитись і. погуляти; ви — молодий, зможете іще досягти ступеня доктора і стати магістром пашим. У вас міцні знання, ви чудовий схоластик і вже тепер не поступаєтесь докторам». Але я несміливий і не можу одкрити мою слабість. Читаю тепер книгу Овідія «Ліки од любові». Сію книгу в Кельні я оснастив, велебний магістре, примітками з ваших лекцій і моральними висловами. Але се ні трошки не помагає, бо ж моя любов з кожним днем' кріпшає. Днями я танцював з нею тричі на вечірці у війта. Тоді дудар заграв пісшо про пастушка з Нейштадта3, і всі танцюристи обняли своїх дівчат, як се ведеться. І я дуже пристрасно притиснув свою дівицю до грудей і сміло охопив її руки. Тоді вона розсміялася і сказала: «Божусь душею, пане магістре, ви вельми люб’язний мужчина, ваші руки ніжніші, ніж у інших; вам негоже стати священиком, лучче женіться». Притому подивилась на мене так ніжно, що я твердо повірив в її любов. Воістину її погляд настільки зранив моє серце, немовби стріла проштрикнула його. Потім я живо пішов з моїм слугою додому і вклався до ліжка. Моя мати розплакалась, бо непомалу злякалась, і подумалось, що чума навістила мене, тому побігла з моєю сечеіо до доктора Брунелля і заволала: «Пане докторе, благаю вас, ради бога, поможіть моєму синові, за се я подарую вам гарну сорочку, бо я пообіцяла, що син мій буде священиком». Тоді лікар оглянув сечу і проказав: «Сей болящий частково є холерик, частково флегматик, йому треба остерігатись превеликої пухлини в околиці нирок від здуття і болещів живота внаслідок поганого травлення, через се він повинен приймати проносні засоби. Є зілля, котре зветься «бабка», росте воно у вологих місцях і має гострий запах, як учить «Гербарій»4. Треба вам нижню частину сьот зілля розтерти, зладити з його соку велику припарку і покласти синові на живіт о певній годині. Потім хай він полежить на животі добру годину і сильно спотіє. Таким побитом безсумнівно припиняться болещі в животі разом із здуттям, бо нема в сій недузі іншого ліку, такого помічного, як' сей, котрий було випробувано на багатьох болящих. Так чи інак, було б вельми корисно, якби немічний прийняв попередньо проносне з грецької білянки разом із соком редьки, по чотири драхми5 того і сього, і все піде на лад». Тоді моя паніматонька прийшла додому і дала мені оте проносне, хоч я не бажав собі сього. Уночі мене п’ять раз сильно пронесло, я зовсім не спав і весь час згадував, як під час танців притискав дівочі перса до моїх грудей і як вона на мене зиркала, Прохаю вас задля вашої безмежної доброти, дайте мені ласкаво ліки проти любощів з вашої маленької книжечки, на котрій написано: «Випробувано». Ви її одного разу мені показали і сказали: «Ось гляди, з поміччю сієї книжечки я можу учинити так, що будь-яка жінка мене полюбить». Якщо ви сього не учините, пане магістре, тоді я помру, і моя матінка також переставиться з горя. З Гейдельберга.