Невідоме Розстріляне Відродження

То була єдина будівля на все Кам’яне.

Вона стояла посеред розлогого майдану, що виявляв з себе досить значну горбину. На вищій точці її. Висока, в три повних надземних поверхи й четвертий льоховий; розлога, на кілька десятків сажень довжини, немов цілий квартал з незчисленною кількістю однотожніх невеликих вікон, з гуртом димарів, хаотично розкиданих по плоскому дахові; огороджена високими мурами з залізними воротами в них, пофарбованими в чорний колір. Вся кремезна, міцна, непохитна. Бо з цеглини якої складалась! Не з покиді там якоїсь, а з першого сорту. Цеглина в цеглину подавалась з тої, що готувалась на особливе замовлення й комісією ще приймалась. Та й цементом зв’язана добре. Немає ані щілини в стіні. Солідна робота. Для неї ніщо буйні вітри, що віють зимою над Кам’яним, як і бурхливі весняні заливи. Вона не то, що оті нікчемні оселі, розкидані навкруги, зложені з ріжного хламіття, стиснуті наче чимсь дуже важким. І які швидко розваляться під руйнуючою силою часів. Ні, його, Маркова робота, не така! То єдина на все місто. Вона триматиметься непохитно проти ворожих сил природи. Її вистарчать на довгі віки! Він це знає добре, бо він ходив по мурах, доглядав за роботою, турбувався про те, щоб усе вийшло міцно, солідно, якнайкраще.

Висока й розлога, розрахована на багатьох мешканців, пофарбована в білий колір, стояла вона завше спокійна, уперто-мовчазлива, дивилась численними вікнами своїми на всі чотири сторони, що стелилися перед нею. Вона стояла немов на охороні спокою та порядку всього людства Кам’яного й шляхів, що йшли понад ним.

І сягала далеко з вищої точки горбини. За кілька верст уже дивилася на тих подорожніх, що прямували шляхом до міста чи проїжджали оддалік залізницею. І своєю незвичайністю свідчила їм, що і тут у місті є те що має кожне місто великої держави.

Особливо вона кидалася в очи тих, хто, вперше увійшовши в Кам’яне, розглядає його вулиці та майдани. І зрозуміло. Бо тільки цей витвір не губився в масі, а кидався людям прямо в вічі. Тільки він опукло виділявся своєю незвичайністю.

Всі мешканці Кам’яного і навіть селяни близьких і далеких сел добре знали його. Не тільки дорослі, але й юнаки. Коли б який подорожній запитав би на вулиці юнака про те, де знаходиться той самий Марків витвір, він негайно дав би вичерпну відповідь. Без вагання справив би його на майдан. Коли селянам доводилось бувати по якихсь справах у Кам’яному вони ще в дорозі умовлялися зупинитись там, на майдані, унизу проти неї. Якщо з батьків хто посилав у місто своїх малих до крамниці тощо, то казав що треба йти через майдан повз неї самої.

Часто згадували її мешканці Кам’яного, як єдину ознаку на майдані, хоч чимало було там ще й інших.

Це добре знав Марко, це його втішало. Давало йому задоволення й упевненість, що його витвір дійсно ж не такий звичайний, як ті інші, що губляться поміж себе і про існування яких ніхто і не згадує.