![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
На світанку Воїслав вишикував свій маленький загін в саду, перед колодязем, через який вони проникали до підземного ходу. Нині в колодязі не було води. Повелитель, котрий зостався внизу сам, повернув важіль, і хід відрізали від колодязя важкі двері, що не відріжнялися від камінної кладки і були витвором Богорівних. Вони не пропускали до ходу в печеру ні вологу, ні навіть повітря. Піднявшись нагору, Вогнедан повернув ще одного важеля, замаскованого під камінь. Поволі почала підійматися вода, закриваючи сходинки, вибиті в стіні.
— Мої воїни, — мовив опісля, — поверніться до мене обличчям…
Гридні майже безшелесно розвернулися до Повелителя.
— Я наказав вам відвернутися не тому, що не довіряю вам, — сказав Вогнедан, — але моанські пси шукатимуть скарбницю, бо про її існування знають всі особи з п’яти правлячих родів. А отже — знає і зрадник. Однак, про її місцезнаходження Лемпарт Драган знати не може, бо князь Володар не передавав йому цієї таємниці. Наш острів пронизано потайними ходами, і шукати тут можна до безкінечності. До того ж я пораджу котромусь з волхвів накинути на це місце ману. Якщо, не дай Боги, хтось з вас потрапить живим до ворожих рук, ваше незнання деяких дрібниць може стати вам у пригоді…
— Стійкість чорногорців, мій Повелителю, — стиха відповів десятник-горянин, — увійшла у примовку…
— Покажете її у битві, - всміхнувся правитель, — сьогодні наші приятелі-північани намагатимуться здолати тихі води Дани-ріки. Ходімо, Воїславе, я маю одягтися… для перемовин. Пан Лемпарт напевне запропонує нам здатись…
Наче у відповідь на його слова вітер доніс до них ревіння рогу. Вогнедан знову усміхнувся підбадьорливо і наказав десятнику чорногорців привести коней для нього і для Воїслава.
Перед тим, як їхати до брами, Повелитель зайшов до кімнатки, де зазвичай перебував перед виходом до посланників. Там очікували на нього клейноди Ельберу — корона о п’яти променях з еллонським каменем та меч, прозваний Державним.
Вогнедан затягнув пояс з мечем поверх вояцького кунтуша. Вдягнув на голову блискучий обруч. Камінь спалахнув блакитним сяйвом.
В залі Воїслав одягав прапор Ельберу просто на бойовий спис Ще вчора воїни-данадільці закріпили на стіні стародавню обережну корогву сонцеславів з сонячним ликом на блакитному тлі. Корогва ж Краю мала супроводжувати Повелителя.
— Все як слід, — мовив Веданг, — можемо їхати дивитися на те паскудство…
Невеличкий загін під’їхав до брами, коли ріг, надсаджуючись, заревів втретє. Вогнедан доручив коней чорногорцям і піднявся східцями до вартової вежі на стіні. Лучники і воїни, котрі завмерли на своїх постах, розступилися, пропускаючи Повелителя.
— Обережніше, милий брате, — стиха мовив Воїслав, — ці поганці не знають ні совісті, ні чести. З них станеться й стрельнути…
— Не влучать, — холодно озвався правитель. Він був таким спокійним і впевненим, наче й не тягав цілу ніч важкі торбини разом зі своїми воїнами.
Посланники під білою корогвою сяк так здолали річку на якомусь плотику з уламків моста. Їх було двоє — товстий моанець, чий писок був знайомий Вогнедану, і не хто інший, як пан Рудан Логін.
Поміркувавши, Вогнедан згадав, де бачив посланника. То був не хто інший, як вельможа на прізвище Шагратін, котрий приїздив свого часу до Боговладу з принцом Чорріним.
— Самі старі друзі, - мовив Дракон з-за спини Повелителя, — на обід запрошувати будемо? — О, неодмінно, — мовив Вогнедан, — пан Шагратін дуже любив, здається, паштет з гусячої печінки?
- І їв його руками, — пирхнув Веданг, а хтось зі шляхтичів-лучників дозволив собі хихикнути, — але то все було нічого перед обстрілом нашого столу вишневими кісточками з десерту.
Рудан тим часом загорлав, надсаджуючись:
— Мешканці стольного міста! З вами говорить від імені Імператора Великої Моанії, покровителя усіх земель Імперії: Шанії, Ваани, Анкери, Неззу, Гесути, Грелли, Гросати, Астеону, Моозу, Страгії та князівства Зелемінського й Ведангського Іркана Чорріна…
— Швидко ж він, — прошипів Дракон, — прибрав до рук моє князівство… Але я ще живий…
— … вельможа Шагратін, замісник Імператорського Воєводи Ріміна!
— О, і цей тут, — сказав Веданг люто, — непереможний воєвода Рімін… Цікаво, він хоч одного разу ходив до битви? Чи волів посилати своїх обідранців?