Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

1) ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає не тільки інформацію та дії, що сприймаються як бажані або оцінюються як нешкідливі чи сприймаються байдуже, а й ті, які ображають, шокують або викликають турботу з боку держави або будь-якої частини населення (справа «Обершлік проти Австрії» 1991 р.);

2) вимогу підтвердити доказами оціночні судження неможливо задовольнити. Така вимога порушує свободу висловлювання своєї думки, яка (свобода) є найважливішою частиною того права, яке забезпечується ст. 10 Конвенції (справа «Лінгенс проти Австрії» 1986 р.);

3) уявляється неприйнятним, щоб журналіста позбавили можливості висловлювати критичні думки, навіть якщо він не може довести їх істинність. Поняття «журналістська свобода» допускає деяке перебільшення і навіть провокативність (справа «Далбан проти Румунії» 1999 р.);

4) межі допустимої критики стосовно політиків як таких є більш широкими, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перший повинен виявляти більший рівень терпіння до уваги журналістів і всього суспільства до кожного його слова і кожної його дії. Як і політики, державні службовці, що діють як офіційні особи, більше відкриті для прийнятної критики, ніж приватні особи (справа «Тома проти Люксембургу» 2001 р.).

7. Обов'язок спростування неправдивої інформації, що порушує особисті немайнові права, покладається на особу, що поширила таку інформацію. При цьому виникає потреба визначення такої особи.

Якщо інформація про особу поширена посадовою чи службовою особою при виконанні трудових обов'язків, поширювачем інформації вважається роботодавець. Поняття службової особи визначається в ст. 364 КК [36]. Такими є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. При визначенні кола осіб, що є посадовими особами, слід також ураховувати визначення посадових осіб у Законі «Про державну службу» [79]. Це визначення дається стосовно відносин, що регулюються згаданим Законом, але воно може використовуватись і в інших випадках за відсутності спеціального визначення. Посадова особа стосовно сфери державної служби в ст. 2 Закону «Про державну службу» визначається дещо ширше, ніж службова особа в ст. 364 КК. До посадових осіб тут відносяться державні службовці, які не тільки здійснюють організаційно-розпорядчі, а й консультативно-дорадчі функції.