Тягар пристрастей людських

Весільним подарунком дружині стануть усі його високі сподівання. Самопожертвування! Краса цієї ідеї окрилила Філіпа, і цілий вечір він думав тільки про неї. Від збудження навіть не міг читати. Здавалося, наче щось витягло його на вулицю, і Кері тинявся туди-сюди вздовж Бьордкейдж-волк, а серце заходилося від радості. Він ледве міг упоратися з нетерплячістю. Йому кортіло побачити, як ощасливить Саллі його пропозиція, і, якби не було так пізно, він просто зараз пішов би до неї. Філіпова фантазія малювала довгі вечори, які вони із Саллі проводитимуть у затишній вітальні; завіси вони не запинатимуть, аби бачити у вікні море; він читатиме свої книжки, а дружина схилятиметься над своєю роботою, і її чарівне личко, осяяне лампою з абажуром, здаватиметься ще прекраснішим. Вони говоритимуть про свою дитину, яка потроху дорослішатиме, і коли Саллі зустрічатиметься з чоловіком поглядом, у її очах сяятиме любов. Рибалки та їхні дружини, котрих лікуватиме Філіп, надзвичайно прив’яжуться до них, а родина Кері зі свого боку перейматиметься радощами та негараздами їхніх простих життів. Однак зараз думки його поверталися до сина, який буде його та її дитиною. Він уже відчував до нього палку любов. Філіп думав про те, як гладитиме долонями його маленькі досконалі ручки та ніжки, він знав, що дитина буде чарівною і втілить усі його мрії про багате і насичене різноманітними подіями життя. Згадуючи свої довгі поневіряння в минулому, Кері з радістю дивився в майбутнє. Він прийняв свою ваду, котра так ускладнила йому життя; Філіп знав, що вона загартувала його характер, але тепер зрозумів, що завдяки їй виплекав ту схильність до самоаналізу, яка подарувала йому стільки задоволення. Без неї він ніколи б не розвинув свого тонкого розуміння краси, своєї пристрасті до мистецтва та літератури, своєї цікавості до різних життєвих сцен. Кепкування та презирство, якими його так часто нагороджували, спрямували хлопцеву свідомість усередину себе самого і посіяли ті квіти, які (як відчував Філіп) ніколи не втратять свого аромату. Згодом Кері зрозумів, що «нормальність» була найрідкіснішою на світі річчю. Кожен мав свою ваду, фізичну чи розумову: Кері подумав про всіх людей, яких знав (світ був справжньою божевільнею, і все в ньому було шкереберть), і побачив перед собою довгу процесію людей із понівеченими тілами та покрученими мізками; дехто хворів тілесно, мав слабке серце чи легені, а інші страждали від душевних болячок, млявої волі чи любові до спиртного. Цієї миті Філіп праведно співчував кожному з них. Усі вони були безпомічними знаряддями в руках сліпої долі. Він готовий був пробачити Ґріффітса за його віроломство і Мілдред за біль, якого вона йому завдала. Вони нічого не могли з собою вдіяти. Єдиним розсудливим рішенням було прийняти людське добро і примиритися з їхніми недоліками. У пам’яті промайнула згадка про слова розіп’ятого Господа: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони»[346].