Тягар пристрастей людських

Філіп так здивувався, що навіть не знайшов, що сказати. У серці заворушилося якесь дивне відчуття, і Кері не знав, що це, як не щастя. Дівчина знову помішала страву в каструлі.

— Хотілося б, аби діти поквапилися й прийшли. Я й гадки не маю, куди вони подалися. Вечеря скоро буде готова.

— Може, я піду подивлюся, чи не вдасться їх знайти, — запропонував Філіп.

Яке полегшення говорити про звичні речі.

— Що ж, було б непогано. Мушу зізнатися… А ось і мама йде.

Після цих слів дівчина піднялася і рішуче подивилася на нього.

— А можна мені сьогодні ввечері, коли я повкладаю дітей спати, піти з вами на прогулянку?

— Так.

— Тоді чекайте на мене біля сходів у паркані, а я прийду, щойно звільнюся.

Філіп чекав, сидячи на східцях під зоряним небом, а по обидва боки від нього височів живопліт із уже достиглою чорницею. Від землі підіймалися духмяні пахощі, а повітря було м’яким і нерухомим. Серце налякано билося. Філіп не міг зрозуміти нічого з того, що з ним відбулося. Пристрасть асоціювалася у нього з криками, слізьми та гарячкою, а у Саллі не було нічого схожого. Однак Кері не здатен був збагнути, що, крім пристрасті, змогло змусити її віддатися йому. Він не здивувався б, якби Саллі закохалася у свого кузена. Пітер Ґенн був високий, худорлявий, стрункий, із обпаленим сонцем обличчям і легкою розмашистою ходою. Філіпа дивувало, що саме Саллі знайшла у ньому. Він не знав, чи відчуває до Саллі те, що вважав справжнім коханням. То й що? Філіп був переконаний у її чистоті. Його охопила слабенька підозра, що на дівчину вплинуло багато чого; вона піддалася, хай навіть несвідомо, сп’янівши від повітря, хмелю, ночі та здорового потягу справжньої жінки, від ніжності, що лилася через край та прив’язаності, в якій було щось материнське і щось сестринське. Саллі віддала йому все, що мала, бо її серце сповнилося любов’ю.