Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
От як на таке реагувати? Звідки мені було знати, чого я від нього хотіла? «Позабавлятися» могло означати що завгодно. Я кліпнула очима.
— Наше каченятко злякалося, — полагіднішав він.
На якусь мить я відчула бажання прибити його за такий поблажливий тон.
— Я не боюся, — відповіла я. І не збрехала, бо справді не була налякана, просто розгублена. Я очікувала, що моє тіло сьогодні роздеруть на шматки, а все вийшло якось дуже вимордувано. Невже конче треба було про все домовлятися і все обговорювати?
— Усе гаразд, моє каченятко, — мовив він. — Для мене це не вперше. Ти страх яка сором’язлива, правда? То, може, дозволиш мені самому прокласти курс?
Він ковзнув рукою по моєму лобковому волоссю. Тримав долоню рівно — так, як тримають, коли пригощають коня кубиком цукру, бо не хочуть, щоб той вкусив. Потер долонею об мій горбик. Не так уже й зле. Узагалі не зле, якщо чесно.
Я заплющила очі, насолоджуючись цією дуже легенькою, та все ж магічною хвилькою приємного відчуття.
— Місіс Келлоґґ любить, коли я так роблю, — сказав він і знову перебив мені задоволення, бо я мусила подумки перемкнутися на місіс Келлоґґ та її забавляння. — Їй подобається, коли я обертаю долоню спочатку в цьому напрямку, а потім… раз, другий, третій — у цьому…
Усе ясно: проблемою тут будуть його теревені Я задумалась над тим, як змусити лікаря Келлоґґа стулити пельку. Просити його замовкнути у власному домі якось не годилося, тим паче тоді, коли він люб’язно згодився надати мені послугу й розірвати мою дівочу перетинку. Я була добре вихованою молодою леді, яка звикла шанобливо ставитися до авторитетних чоловіків; було б зовсім не схоже на мене, якби я сказала: «Ви б не могли, будь ласка, заткнутися?».
«А може, попросити його мене поцілувати? — подумала я. — Тоді він замовкне». Можливо. Принаймні рот його точно буде зайнятий. Але тоді і я муситиму його поцілувати, а я сумнівалася, що хочу цього. Важко сказати, що було гірше.
Мовчанка і поцілунки? Чи жодних поцілунків і його дратівливий голос?
— Твоя кицюня любить, щоб її пестили? — запитав він, сильніше притиснувши долоню до мого горбика. — Твоя кішечка вже муркоче?
— Гаролде, — сказала я, — ви б могли мене поцілувати?
Може, я не зовсім справедлива до лікаря Келлоґґа.
Він був досить непоганий чоловік і просто намагався мені допомогти, не налякавши мене при цьому. Я впевнена, що він не хотів завдати мені болю. Мабуть, він застосував до цієї ситуації клятву Гіппократа: «не нашкодь» — і далі за текстом.
А може, він був не таким уже й хорошим. Але дізнатися про це я не мала як, бо більше ніколи його не бачила. Тому не ліпімо з нього героя! Може, він узагалі не старався мені допомогти, а просто насолоджувався гострими відчуттями від того, що позбавляв цноти зніяковілу й привабливу молоду незайманку у своєму домі, поки дружина гостювала в тещі. Ця ситуація його, без сумніву, збуджувала — я досить скоро в цьому переконалася, коли він відірвався від мене, щоб натягнути «гумку» на свого прутня. Настав ключовий момент: уперше в житті я побачила ерекцію, хоч і не так добре, як хотілося. Почасти тому, що прутень був захований у презерватив і затулений від мене рукою чоловіка. Але насамперед через те, що не встигла я оком кліпнути, як той чоловік заліз на мене.
— Вівіан, — сказав він, — я вирішив: що швидше я ввійду, то краще для тебе. Тому ліпше взагалі не рухайся. Тримайся, бо зараз я в тебе проникну.
Так він сказав — і так зробив.
Ну що ж. Ось воно і сталося.
Боліло набагато менше, ніж я очікувала. То була добра новина. Але була й погана: я отримала значно менше задоволення, ніж сподівалася. Я мала надію, що сексуальні зносини ще дужче підсилять відчуття, які я пережила, коли він цілував мої груди й тер мій горбик, але ні. Задоволення, що його я досі відчувала, хоч яке делікатне, враз розвіялося, коли він увійшов у мене, — і на зміну йому прийшло щось дуже напористе, що вмить перебрало на себе всю мою увагу. Коли він опинився в мені, я відчула беззаперечну присутність, яку не могла назвати ні хорошою, ні поганою. Це було щось схоже на спазми під час місячних. Страшенно дивне відчуття.
Він стогнав і рухався туди-сюди, а потім процідив крізь зуби: «Місіс Келлоґґ любить, коли я…».
Але я так і не дізналася, як місіс Келлоґґ любить, щоб її кохали, бо знову впилася в губи лікаря Келлоґґа, як тільки він заговорив. Поцілунки справді допомогли затулити йому рота. Крім того, я теж мала чим займатися, поки мене брали. Як ми вже з’ясували, за своє життя я нечасто цілувалася, проте досить швидко здогадалася, що до чого. Таке вміння треба здобувати на практиці, інакше ніяк, але я старалась, як могла.