Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
— Ну й коли ж ти збираєшся нарешті з кимось переспати? — поцікавилася Дженні. — Роки біжать!
— Знаєш, що буде найгірше? — запитала Ґледіс. — Якщо ти зараз із кимось познайомишся, він тобі сподобається, а потім доведеться повідомити йому погану новину про те, що ти досі незаймана.
— Ага, багато хлопців не будуть із цим бавитися, — сказала Селія.
— Ну так, вони не хочуть відповідальності, — мовила Ґледіс. — І вперше треба спати не з тим, хто тобі подобається.
— То правда, бо що як усе піде не так, як треба? — підтакнула Дженні — А що може піти не так? — запитала я.
— Усе! — відповіла Ґледіс. — Ти не будеш знати, що робити, і виглядатимеш як дурепа! А якщо болітиме і ти, чого доброго, розридаєшся в обіймах хлопця, який тобі подобається?
Те, що я почула, було цілковитою протилежністю до всього, чого мене досі навчали про секс. Моїм шкільним подругам і мені завжди давали зрозуміти, що чоловіки воліли б, аби ми були незайманими. Нам казали берегти квітку свого дівоцтва для того, хто нам не просто подобатиметься, а кого ми кохатимемо. Ідеальний сценарій — мрія, здійснення якої ми всі мали прагнути — звучав так: ти мала займатися сексом тільки з однією людиною все своє життя, і тією людиною мав бути твій законний чоловік, з яким ти познайомилася на випускному балу у школі Емми Віллард.
Але мені брехали! Ці дівчата вважали інакше, а вони зналися на тій справі. До того ж мене зненацька штрикнула тривога через те, яка я стара! Та мені, заради Бога, уже дев’ятнадцять! Скільки можна ловити ґав? І я вже аж два тижні жила у Нью-Йорку. Чого я чекала?
— А це важко? — запитала я. — Ну, перший раз?
— О Господи, Віві, не будь як та вівця, — сказала Ґледіс. — Нема нічого простішого. По суті, тобі навіть нічого робити не треба. Чоловік усе зробить за тебе. Але ти мусиш хоча би приступити до тої справи.
— Так, пора їй уже приступити, — твердо мовила Дженні Селія тим часом дивилася на мене стривожено.
— Може, ти хочеш далі бути незайманою, Віві? — запитала вона, пронизавши мене своїм чарівним поглядом, від якого бігали мурашки по шкірі. З таким самим успіхом вона могла би спитати: «Може, ти хочеш далі бути дитиною, яка нічого не знає і на яку жалісливо зглядаються дорослі, досвідчені жінки, які тут зібралися?» — однак за її питанням ховався добрий намір. Думаю, вона піклувалася про мене — хотіла переконатися, що на мене не тиснуть.
Але в мене справді з’явилося нестерпне бажання позбутися цноти. Хоч сьогодні.
— Ні, — відповіла я. — Я хочу приступити до справи.
— Ми з радістю тобі допоможемо, люба, — сказала Дженні.
— У тебе зараз місячні? — запитала Ґледіс.
— Ні, — сказала я.
— Тоді можемо відразу перейти до діла. Хто в нас там є зі знайомих? — задумалася Ґледіс.
— То має бути гарний хлопець, — сказала Дженні. — Уважний.
— Справжній джентльмен, — мовила Ґледіс.
— Не якийсь там йолоп, — додала Дженні.
— Такий, що оберігається, — сказала Ґледіс.
— І такий, що ніжно з нею поведеться, — мовила Дженні.
— Я знаю, хто це може бути, — озвалася Селія.
Отак і сформувався їхній план.
Лікар Гаролд Келлоґґ мешкав у вишуканому будинку поблизу Ґремерсі-парку. Його дружина поїхала за місто, бо якраз була субота. (Місіс Келлоґґ щосуботи їздила потягом у Денбері провідати свою маму.) Отож мою дефлорацію призначили на вкрай неромантичний час — у суботу на десяту ранку.
Келлоґґи були шанованими представниками місцевої громади. Вони належали до того кола людей, з якими спілкувалися мої батьки. Почасти саме тому Селія вирішила, що так буде краще для мене, адже ми вихідці з одного соціального класу. Келлоґґи мали двох синів: обидва вивчали медицину в Колумбійському університеті. Лікар Келлоґґ був членом клубу «Метрополітен». На дозвіллі він любив спостерігати за птахами, збирати марки й займатися любощами з артистками.
Однак своїми романами лікар Келлоґґ хвалитися не любив. Чоловік із його репутацією не міг дозволити собі, щоб його побачили в місті з молодою жінкою, витонченою, наче фігура на носі корабля (це відразу впадало у вічі), тому артистки самі приходили до нього, і то тільки в суботу вранці, коли дружини не було вдома. Він впускав їх через службовий вхід, пригощав шампанським і розважав їх в інтимній атмосфері гостьової кімнати. Потім лікар Келлоґґ платив дівчатам гроші за їхній час і зусилля й відпускав їх у світ широкий. До обіду все мало скінчитися, бо по обіді він приймав пацієнтів.