За п’ять кроків до кохання
- Автор: Липпинкотт Рейчел, Дотри Микки
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6605-6 (fb2)
- Переводчик: Дарья Петрушенко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «За п’ять кроків до кохання». Краткое содержание книги:
Я озираюся й бачу Вілла, який відчайдушно чіпляється за бігову доріжку і хапає ротом повітря, займаючись спортивною ходою. Його концентратор кисню бовтається через плече в класичному, модному серед фіброзників стилі.
Я практично затягла його сюди, і, мушу визнати, мені весело бачити його надмірні потуги бути в’їдливим. Він навіть не міг скористатися своєю відмазкою «заборонено покидати третій поверх», адже Барб сьогодні на нічній зміні, а Джулі більш ніж охоче дозволила Віллу займатися тим, що насправді поліпшить роботу його легень і здоров’я загалом.
— То коли наша маленька угода стане взаємовигідною? — нарешті видає він, дивлячись через зал на мене, поки я кручу педалі. Він уповільнює швидкість, видихаючи слова між вдихами. — Я зробив усе, що ти просила, а мої інвестиції не повернулися.
— Я негарна. Надто спітніла, — кажу я, коли крапля поту збігає моїм обличчям.
Він натискає кнопку, зупиняючи бігову доріжку. Конвеєр різко завмирає, а він обертається до мене, поправляючи свою носову трубку й намагаючись перевести подих.
— А в мене брудне волосся, я надто втомлений, а мій візок із ліками…
— Хочеш намалювати мене в поту? Чудово! То я пітнітиму сильніше!
Я починаю крутити педалі так, наче від цього залежить моє життя, і кількість обертів за хвилину підстрибує в чотири рази. Легені починають палати, і на мене нападає кашель. Кисень зі свистом виходить з носової трубки між тим, як я намагаюся вдихнути. Під час нападу кашлю мої ноги сповільнюються, доки я нарешті відновлюю подих.
Він хитає головою. Миттєво опускаю погляд на яскраві електронні цифри на велотренажері, намагаючись не зважати, як моє обличчя потроху заливає червоним.
Зрештою ми обоє виснажено плетемося до порожнього залу для йоги, я на шість кроків попереду. Сідаю напроти широких вікон, скло яких холодне від білої ковдри надворі, що вкриває все видиме.
— Мені треба позувати чи як? — питаю я, поправляючи рукою волосся. Набуваю театральної пози, від чого його пробиває на сміх.
Він дістає свій блокнот і вугільний олівець і, на мій подив, натягує пару синіх гумових рукавичок.
— Ні, просто поводься природно.
Ну гаразд, добре. Це буде легко.
Я спостерігаю за ним: його яскраво-блакитні очі зосереджені на папері, темні брови зведені, доки він зосереджується. Підіймає очі, зустрічає мій погляд, роздивляючись мене знову. Я швидко відвертаюся, дістаю свій кишеньковий записник і гортаю до сторінки з сьогоднішніми планами.
— Що це? — питає він, указуючи олівцем на записник.
— Мій список завдань, — пояснюю, викреслюючи пункт 12 «Тренуватись» і в самому низу списку додаючи: «Позувати для Вілла».
— Список завдань? — перепитує він. — Дуже олдскульно для тієї, хто пише мобільні застосунки.
— А, ну, мобільний застосунок не дає мені такого задоволення, як це, — я дістаю олівець і перекреслюю «Позувати для Вілла».
Він робить удавано сумне обличчя.
— А оце вже дуже образливо.
Я пригинаю голову, але він бачить усмішку, яку я намагаюся приховати.
— То що ще є в тому списку? — питає він, знову дивлячись у свій малюнок, а тоді на мене, перш ніж почати щось зафарбовувати.
— У якому саме? — питаю я. — У моєму загальному чи повсякденному списку?
Він тепло сміється, хитаючи головою.
— Звісно ж, у тебе їх два.
— Терміновий і довгостроковий! Це розважливо, — відповідаю я, на що він лише глузливо всміхається.
— Добий мене загальним списком. Це явно щось солідне.
Я гортаю сторінки, дістаючись до загального списку. Давненько я не зазирала на цю сторінку. Вона вся розписана різнокольоровими чорнилами: червоними, синіми й чорними — і кількома гелевими ручками блискуче-неонових кольорів із набору, купленого ще в шостому класі.
— Подивимось отут, — мій палець веде до вершини списку. — «Стати волонтеркою у важливій політичній акції». Зроблено.
Я викреслюю це.
— «Пройти всі твори Вільяма Шекспіра». Зроблено!
Викреслюю і це.
— «Поділитися всім, що знаю про КФ, з іншими». У мене, ну, той, канал на ютьюбі…
Це я також викреслюю й підіймаю очі на Вілла — він анітрохи не здивований. Дехто збирав інформацію про мене.
— То ти плануєш померти дуже-дуже розумною, щоб долучитися до дискусійного клубу покійників? — він указує олівцем за вікно. — Ти колись думала про, не знаю… об’їхати світ чи ще щось?
Я опускаю очі й бачу пункт 27 «Побачити Сикстинську капелу з Еббі». Не викреслено.