Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Розповідають, нібито один слуга Рейлі, побачивши свого пана за курінням, вирішив, що немає диму без вогню, отож що його господар палає. Хлюпнувши води, він «загасив» пожежу. Ця бувальщина — тут ілюстрована значно пізніше, 1796 року — засвідчує, якою дивовижею, либонь, іще було куріння для європейців XVI, ба навіть XVIІ століття
Цілком як і у випадку кави, різні автори оцінюють цей висушувально-слизогінний вплив по-різному — відповідно до своїх світоглядних позицій — позитивно чи негативно. Як і з кавою, тут лінія фронту пролягає між міщансько-поступовою свідомістю, що вбачає в антиеротичному осушуванні справжнє здоров’я (тобто продуктивність) тіла, і консервативним світоглядом, що підозрює в маніпулятивному порушенні рівноваги соків руйнацію тіла (тобто звичного стану речей).
Утім, хоч якими разючими є аналогії ХVІІ сторіччя у сприйнятті дії кави і тютюну, однак, із другого боку, воно помічає і чимало розбіжних властивостей. Якщо каву вважають збудником, стимулятором духу, в окремих випадках навіть нервовим напоєм, вплив тютюну попервах описували, вдаючись до термінів «спокій», «неквапливість», «споглядання», «зосередженість» тощо. Хімічним підложжям цього, як уже мовилося, є нікотин, що прямо протилежно до кофеїну в каві не збуджує, а радше гальмує. Утім, заспокійлива дія куріння береться з різноманітних джерел. До фармакології долучається моторика та психологія. І лише все це разом веде до тієї насолоди, яку один сучасний автор-медик (Курт Поліш) описує в усій її складності так: «Акт куріння укладається в надзвичай багатій і поперемінній грі то цільових, то виражальних рухів... Уже на рівні моторики (курсив мій. — В.Ш.), тобто на рівні, не конче спричиненому нікотином, куріння миттєво знімає психомоторну напругу; каналізує збудження в заспокійливу моторику. Нервово-неспокійна рука, курячи, поводиться доцільно... Куріння створює заняття на дозвіллі й дозвілля в занятті... У сенсі моторики, фармакології і психології чуттів куріння створює настрій задоволення, стани доволі різного чуттєвого забарвлення, затишний імпульс для розумової праці, приємне відчуття заспокоєння, задоволене відчуття відсутності бажань, приязну товариськість».
Це поєднання значень присутнє в усіх літературних і мистецьких зображеннях куріння, якщо тільки вони не мають засадничо ворожого ставлення до нього. Чи то в сільській корчмі Остаде (с. 124), чи на портретах Мартина Енґельбрехта (вгорі) та Йогана (Яна) Купецького (с. 126) — скрізь курців подають розслабленими, споглядальними людьми, незрідка за письмовим столом, які замислено спостерігають за димом зі своєї люльки
Текст, що супроводжує малюнок Енґельбрехта:
«Тютюн попахкуючи, враз єство моє
Збагне благоговійно, ким насправді є.
Нескаламучений димок, як легіт, тінь,
Глиняна ж люлька — плоті риштування.
Хто ж заборонить для земних створінь
Таке духове це розкошування?»
Якщо порівняти цей опис із текстами ХVІІ—ХVІІІ століть, завважимо ту саму провідну інтонацію. Як, скажімо, у цьому фрагменті з ХVІІІ століття: «Аби як слід поміркувати над якоюсь справою, годі придумати щось краще, ніж пахкання тютюну, бо воно прикликає розсіяні думки, що вельми йде на користь студентам, бо, курячи, вони можуть навчитися обмірковувати все, як належиться. Нерідко змисли розділені, і при цьому неможливо правильно судити про якусь важку справу; натомість при курінні тютюну думки складаються докупи, водночас виганяючи навіть ті слабини, які рідко трапляються при такому надмірному старанні. Чоловік зберігає спокій і притомність супроти навіть найскладніших речей».
Куріння та розумова праця для авторів ХVІІ—ХVІІІ століть є нерозлучною парою. Як висловився голландський лікар Корнеліус Бонтеку (пропагандист кави, чаю і тютюну), тютюн «спроможний запобігти й захистити від усіх незручностей, пов’язаних із сидячим способом життя». Приблизно в той самий час інший голландський лікар, Бейнтема фон Пальма, пише: «Хто студіює, неминуче мусить курити багато тютюну, щоб не затратити духів, або коли вони зачинають бігати повільніше, через що розум, який уже не схоплює особливо важких речей, знову будиться, після чого все ясно і виразно передається духові, і той дістає змогу як слід зважувати і судити».