Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Попри те що тютюн і каву ще від ХVІІ століття вважали особливо придатними для людей розумової праці, не слід забувати, що їхній вплив перебуває у дивній суперечності між собою. Тютюн заспокоює, кава збуджує. На перший погляд можна було б припустити, що ці дві різноспрямовані властивості знейтралізовують одна одну. Однак насправді все навпаки. Тютюн і кава взаємно доповнюють одне одного. Спільна мета, для досягнення якої до них вдаються, полягає в перелаштуванні людського організму під приматом розумової праці. Мозок — це та частина людського тіла, що найбільше цікавить міщанську культуру. Лишень його вдосконалюють у ХVІІ—ХVІІІ століттях, плекають і леліють. Решта тіла є лише підмурівком голови, неминучим злом. Завдання перелаштувати його з цією метою перебирають кава і тютюн, кожне у свій особливий спосіб. Кава діє позитивно як збудник і пожива для мозку. Тютюн, натомість, діє негативно, заспокоюючи решту тіла, себто зводячи його моторику до мінімуму, а саме це найбільше цінується в сидячій, тобто розумовій, діяльності. В курінні людина, зайнята розумовою працею, звільняється від тілесних енергій, що стали безфункційними, ба навіть дисфункційними, що їх людина передбуржуазної доби позбувалася завдяки фізичній праці, полюванням, турнірам тощо. У цьому сенсі куріння стало замінниковою діяльністю. А те, що воно приносить іще й задоволення, нічого не міняє. Це — давні інстинкти втіхи та насолоди, що оселяються тут, мов у резервації.
Фронтиспіс одного памфлету проти куріння та пияцтва 1627 року. Озброєна шпорою нога лицаря перетворюється на тендітну ніжку кавалера, книжка — на кості й карти, а міцна лицарська рука зі списом — на кавалерську ручку з келихом і люлькою
Латинський напис із внутрішнього боку футляра («Мій супутник у вельми лихих часах») натякає на період ув’язнення Рейлі
Еволюція куріння: люлька, сигара, сигарета
Якщо починаючи від ХVІІ століття і до сьогодні куріння кваліфікують як заспокійливу, розслаблювальну й водночас замінникову діяльність, що сприяє зосередженню, то це, звичайно, можна трактувати лише як виправдовувальне означення куріння та його функцій в європейський Новий час. Розвиток європейської цивілізації за останні три сторіччя позначився і на формах куріння. Основна функція — заспокоєння та зосередження — залишилася, зате форми її реалізації зазнали змін. Під формами маю на увазі курецьке причандалля.
У ХVІІ—ХVІІІ століттях панівним інструментом для куріння є люлька. На початку ХІХ століття до неї додається сигара, а в другій його половині — і сигарета, що й досі домінує на курецькій сцені.
Якщо ж пошукати поняття, за допомогою якого можна описати цю еволюцію, саме собою напрошується слово «пришвидшення». Можливо, пришвидшення взагалі є центральним феноменом модерну. Промисловість виробляє дедалі більше товарів за все коротші відрізки часу, а люди споживають цей розбухлий вал товарів із відповідно зрослою швидкістю і щільністю. Пришвидшення всіх процесів щоденного життя є досвідом, знайомим кожному починаючи від ХVІ століття, байдуже, чи йдеться про акти споживання їжі, одягання, подорожування, праці чи чого завгодно іншого.
В історії куріння пришвидшення проявляється у спрощенні та скороченні процедури куріння. Куріння люлькою ще вимагає цілого арсеналу приладдя та прийомів, перш ніж вона взагалі буде готова до вжитку. А для цього потрібен цілий невеличкий, замкнений у собі виробничий процес: нарізання тютюнового листя, набивання люльки тощо.
Із появою сигари на початку ХІХ століття потреба в цьому відпадає. Тут продукт уже готовий до вжитку, його слід лише обрізати і встромити до вуст — процес, у сенсі скорочення і пришвидшення цілком порівняний із процесом запалювання винайденого трохи пізніше сірника, що зводить нестерпно-тривалий процес викрешування вогню до однієї миті.
Через півсторіччя після появи сигари процес пришвидшення повторюється ще раз, цього разу у формі сигарети. Її постачають так само готовою до вжитку, як і сигару, від котрої вона різниться передусім надзвичайно скороченим часом викурювання. І це дуже істотне нововведення. Сигарета легка та коротка і у фізичному, і в часовому, і у фармакологічному сенсі. Довжина сигарети — як відтепер називається неформальна одиниця часу — відрізняється від довжини сигари, як швидкість поштового диліжанса від швидкості автомобіля. Сигарета мов утілює зовсім інше поняття часу, ніж сигара. Спокій і зосередження, що їх переживає курець сигарети в ХХ столітті, інакші, ніж спокій та зосередження курця сигари чи люльки в ХІХ столітті.