Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Карикатура Ґранвіля. Цікаво порівняти роль, яку покликана відігравати жінка, що курить, тут із зображеннями на рекламі сигарет півсторіччя згодом
Важливим символом самопрезентації для феміністок-авантурниць на кшталт Жорж Санд чи Лоли Монтез було куріння сигарет. Після їхньої зустрічі в 1830-х роках у Парижі Жорж Санд перейняла від Лоли Монтез звичку носити чорний костюм, а Монтез від Жорж Санд — курити сигарети. Цю фотографію зроблено близько 1850 року в США, де Лола Монтез провела останній період життя
У Пруссії заборону на привселюдне куріння скасували 1848 року, а в більшості інших європейських міст значно раніше. Відтоді куріння вже не підпадало під будь-які просторові обмеження. Лише з міркувань безпеки виняток роблять для таких приміщень, як театр, кіно, зали зібрань. (Найновіші тенденції обмежити куріння залишаємо тут поза увагою.)
На зламі сторіч, разом зі звитяжною ходою сигарети, відбувається і зміна стосунку жінок до куріння. Якщо в ХІХ столітті, жінка, що курить, була, з одного боку, мішенню карикатур, а з другого — символом демонстративної емансипації, то тепер сигарета править за вельми жіночний реквізит
У цій повсюдності куріння можна побачити стандарт цивілізації. Якщо визначати куріння як ерзац-дію, що фармакологічно та моторно абсорбує цивілізаційно зумовлену нервозність людини, тоді міра, якою куріння пронизує нашу культуру, відповідатиме глибині просякнутості її нервозністю.
Перед тим як сигарета стала повсюдною, куріння було обмежено визначеними приміщеннями. Це мало соціальні та практичні причини. Куріння було винятковою прерогативою чоловіків, які хотіли побути в своєму товаристві, а дим із люльок виходив аж такий сильний, що його слід було «замикати» в приміщенні. Обидві причини відпали з появою сигарети. Взірець для цього зображення клубу, де п’ють пунш і курять, Роберт Дайтон, його автор, підгледів у Гоґартовій «Сучасній розмові опівночі»
Культура нюхання табаки у XVIII столітті
Безперечно, саме куріння є найулюбленішою та найчастішою формою споживання тютюну. Проте є один період, коли воно помітно втрачає своє значення. У ХVІІІ столітті культурним феноменом першого рангу було нюхання табаки (нюхального тютюну). «Нині нюхають і при дворі, і в місті; князі, високі пани і простий люд нюхають однаково, — стверджує трактат 1700 року «Le bon usage du Tabac en Poudre». — Воно належить до найулюбленіших занять найвельможніших пань, а міщанки, які в усьому їх наслідують, копіюють їх і в цій діяльності. Воно належить до пристрастей прелатів, абатів, ба навіть ченців. Попри папську заборону, священики в Іспанії нюхають під час Літургії. Відкрита табакерка лежить перед ними на вівтарі».