Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка
- Автор: Йокаи Мор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0507-5
- Переводчик: Юлия Бушко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Краткое содержание книги:
— Дивись, хто до нас прийшов! — сказав він, тягнучи мене за руку. — Впізнаєш його? Поглянь йому у вічі.
Саме цього я і боявся.
Не існує того судді, котрий зміг би подивитися підсудному у вічі так, як це зробила вона. Якщо в цю хвилину вона запитає мене, хто я такий, я зізнаюся, що я Баран — ватажок гайдамак!
— Правда, ти теж його не впізнаєш? — всміхнувся князь. — Я так і знав! Це наш старий друг, Кочановський Зденко.
На якусь мить я зазирнув їй у душу. Її очі блиснули, коли вона почула ім'я. В них я побачив палаючий світ: так зображають Олімп з його міфічними богами та пекло з його грішниками. Це тривало якусь мить, її чоловік нічого не помітив. Потім її обличчя знову стало холодним та байдужим. Вона велично нахилила голову та простягнула кінчики пальців для цілунку. Потім вчепилася за лікоть свого чоловіка та люб'язно запитала: «Comment vous portez-vous, mon petit drôle?»[27]
У мій бік вона більше не дивилась.
Я ж відчув себе вдома.
З приїздом княгині розпорядок дня в палаці змінився. Галасливі гості пішли своїм шляхом. Посиденькам, які тривали до ранку, настав кінець. Отець Агапіт приписав подружжю новий спосіб життя, котрого вони мусили дотримуватись, якщо хотіли отримати благословіння плодом. Потрібно було тримати суворий піст, навіть з простих страв їсти тільки те, що дає найбільше сили, жаб, до прикладу: равликів, коріння, котре росте в темноті підземель. Все це гостям прийшлось не до смаку. Наостанок з князем та княгинею залишився тільки я та мої історії, без яких не відбувалась жодна трапеза. Щовечора княгиня веліла мені приносити книгу «Стовпи мучеництва» і читала її доти, доки князя не починало хилити на сон і він йшов спати.
Весь цей час княгиня трималась від мене якнайдалі. Вона ніколи не дивилася мені у вічі. Навіть коли зверталась до мене, то дивилась на носки моїх чобіт. Коли сідала за стіл, вставала з-за нього — довго молилась. Вона ніколи не зверталась до мене на ім'я, тільки «пане». Та найгіршим з її боку було лащитись до чоловіка в моїй присутності — тягати за вуса чи поплескувати по товстому бородатому обличчі.
Щовечора, перед сном, вона своїми білими руками готувала чоловіку напій за рецептом отця Агапіта, який мав збільшити силу благословіння. У той напій клали різні трави, про чиї чудотворні дії я дізнався особисто і про які розкажу пізніше.
До напою додавалося гаряче вино і кожного разу випивши його, князь говорив: «Ну, скарбе мій, це мене омолодило!» Після цього, наче молодий юнак, він вискакував з крісла, брав княгиню за її біленький зап'ясток і вони йшли до спальні. А я залишався наодинці читати історії про те, що сталося зі святою Женев'євою, коли Аттіла з гунами готувався брати в облогу Париж.
Одного вечора князь з княгинею сиділи перед каміном, а я трохи далі, за читальним столом з великою книгою.
Свята Женев'єва вже вдруге саме рятувала Париж від голодної смерті, коли князь відчув страшенну спрагу і попросив свій вечірній напій, який княгиня для нього приготувала.
Та цього разу, випивши гарячий напій, князь не підскочив з крісла зі словами, яким молодим жеребцем він себе відчуває, а просто опустив руки по обидва боки крісла, його ноги затрусились, наче він сидів за ткацьким станком, голова відкинулась назад, і він голосно захропів.
Княгиня декілька хвилин дивилась на нього з невимовною злістю, тоді різко перевернула ногою читальний стіл разом з книгою. Однак на ці звуки князь не прокинувся.
Я не встиг прийти до тями, як вона вже сиділа в мене на колінах і, обіймаючи за шию, запитала: «То ти повернувся? То ти мене кохаєш?» Та тої ж миті позбавила мене можливості відповісти.
(— Не розумію, — сказав солтис.
— Зате я розумію, — сказав князь. — Не перебивайте його на найцікавішому! Продовжуй свою сповідь. Що було далі?)
Та я ледве зможу описати. Це було наче потойбічний сон. Ніби пекло та рай, янголів та демонів змішали докупи, а мене разом з ними. Я був покараний і благословенний, я став жертвою усього прекрасного та страшного одночасно. І навіть зараз, якщо згадаю ту годину, з мотузкою ката у мене на шиї, перед очима стоять грішники з палаючими свічками за спасіння душі. Якщо спитають мене: що б ти зробив, якби таке трапилось знов? Якби холодна, як лід прекрасна пані в одну мить перетворилась на тигрицю, на палаючу фурію і кинулась в твої обійми; іскристі очі заглядають в саму душу, вона цілує тебе, душить, називає своїм богом, під твоїми ногами перевернутий читальний столик з священною книгою, біля тебе чоловік, що хропе, — що б ти зробив? Я відповів би: те саме, що і тоді.
27
Як справи у мого маленького розбишаки? (франц.)