Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка
- Автор: Йокаи Мор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Знання
- ISBN: 978-617-07-0507-5
- Переводчик: Юлия Бушко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка». Краткое содержание книги:
Чоловік, до котрого я звертався, продовжував сидіти до мене спиною і глухим голосом промовив:
— Малах відповідає на твої нечувані прохання, що ти прийшов не до того, раз про таке просиш. Руки Малаха ніколи не виконували таких страшних злочинів. Малах не має нічого спільного з такими брудними жебраками, як ти. Якщо ж хочеш стати лицарем і маєш на те гроші, то відвідай спершу Малахового товариша, торговця вбраннями Малкуса, котрий продає одяг для знатних панів. Він живе на розі вулиці Бетеля, біля колодязя. У нього знайдеш прекрасні оксамитові плащі, сюртуки, до них паскú та все, що забажаєш. Там з тебе зроблять дворянина, якщо маєш гроші. А звідси забирайся і не вертайся. Малах порядна людина і брехня ніколи не злітала з його вуст, і пальці не бруднилися чорнилами від підроблених паперів.
Я подумав, що потрапив не до того Малаха, до якого мене послали, і похмуро тягнувся вузькими вулицями. Але мав віддати Пейшоту належне, в цьому жебрацькому лахмітті я навряд можу щось вимагати. Тож я відправився на пошуки вулиці Бетеля та колодязя, біля якого знаходиться крамниця Малкуса. Після довгих пошуків таки його знайшов.
— Яке щастя знову бачити вашу милість! — завзято закричав на вході до свого магазину маленький чоловічок. — Побий мене грім, якщо не пройшло сто років з моменту, коли ми востаннє бачились. Та я одразу вас упізнав. Як не упізнати свого милостивого пана, благородного Зденка Кочановського, який, побившись об заклад, вирушив до Риму в лахмітті паломника, і в тому ж лахмітті повернувся. Та хіба Малкуса підводять його очі? Я готовий покласти голову на плаху, що в цих лахміттях знаходиться ніхто інший, як мій милий пан, благородний лицар Зденко Кочановський. О, якби прекрасна Персида, яка подарувала вам вінок на лицарському турнірі, побачила вас зараз, то сказала б: дайте гроші цьому жебраку і проженіть його! Так, правда, прекрасна Персида з тих часів стала княгинею, дружиною князя Вишневецького. Але я не забув свого милостивого пана. Я до цих пір тримаю ваші вбрання, котрі ви залишили мені під завдаток і вишитий шкіряний пасок з різними написами. Я знав, що ви повернетесь зі Святої землі і викупите в мене все, що залишили.
Я зрозумів, що доведеться змиритися, що я — Зденко Кочановський.
І після того, як я вдягнув все те, що Малкус для мене підготував, у мене не залишилось жодних заперечень проти Зденка. Нехай буде так.
Коли я повністю перевтілився в зализаного мазура, я запитав у Малкуса, скільки йому винен.
— Ви ж пам'ятаєте, скільки я дав вам завдатку? Я не враховуватиму дорогоцінності, відправлені Персиді. Всього сто золотих.
— Сто золотих! — закричав я стрепенувшись. — Такого дорого вбрання навіть у воєводи немає!
Малкус хитро всміхнувся.
— Так то воно так, але всі ці дорогі папери знаходяться у підсумку паска. Коли пан залишав їх у мене, то казав, що маю оберігати їх, як зіницю ока! Я оберігав. Я не знаю, що в них написано. Я вмію читати тільки власний почерк. Не знаю ні латини, ні грецької. Не знаю навіть як читати зліва направо. Всі папери у підсумку, прогляньте.
Я відкрив підсумок: там було повно паперів та пергаментів.
Я почав відкривати їх один за одним. Була там і воєнна грамота з відрубаною головою турка на гербі. (Що стосується голови турка, була і в мене така, однак свою я здобув не в битві.) Далі диплом від ректора Сорбони про ступінь бакалавра. Потім хресний та конфірмальний листи від архієпископів з Кракова. Грамота про бойові заслуги від генерала Монтекуччолі. Лист Патріарха Єрусалимського, котрий роздають паломникам біля святої могили. Всі ці папери на ім'я Зденка Кочановського. Тобто на моє. Малкус хитро всміхався.
— Тож чи вартує ста золотих це прекрасне вбрання?
Я добряче ляснув його по спині і заплатив йому сто золотих. Саме вбрання ледве тягнуло на десять монет, але паперами я був дуже задоволений.
В ті часи у Львові промишляло багато підроблювачів паперів, однак ніхто і ніколи не міг їх спіймати на гарячому.
Тепер я впевнено міг йти на пошуки палацу князя Вишневецького.
Я сміло міг називати своє ім'я будь-де. Той, хто колись носив це ім'я, зник більше восьми років тому і, напевне, загинув на теренах Святої землі чи Угорщини, на війні проти невірних. А ті, хто знали його в обличчя, легко вірили, що таке життя за вісім років здатне повністю змінити людину. До всього, думаю, що й рідна мати тепер би мене не впізнала.