Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми

— Чого ви розкричалися, дурні! Адже монети ще треба вийняти! — сказав Сміре і почухав лапою за надкушеним вухом, удаючи, що задумався. А сам зрадів: це ж чудова нагода доправити того негідника Нільса з островів на суходіл! Отоді б уже Сміре за все поквитався з ним! І він скрадливо сказав: — Я, здається, зумію стати вам у пригоді. Знаєте, хто може витягти затичку з глечика?

— Хто? Хто? — закричали ворони. — Кажи мерщій!

— Один хлопчина. Він летить з Акою в Лапландію. Отой би дістав вам монети.

— Де ж він? Де ж він? — допитувались ворони.

— Я вам скажу, але за це ви повинні віддати потім хлопчика мені. Я хочу з ним поквитатися за деякі справи.

— Віддамо! Віддамо! Нам не жалко! — закричав Фрумле-Друмле. — Тільки нехай спочатку витягне затичку!

Тоді Сміре розповів, що Ака з табуном ночує десь на островах, і Фрумле-Друмле, Батакі та ще кілька ворон вирушили шукати хлопчика.

Нільс прокинувся на світанку, коли гуси ще спали. Він виліз з-під Мортенового крила і пішов шукати собі їжі.

Острівець, де цього разу ночували гуси, теж був пустельний, та, на щастя, хлопчик знайшов кущик заячої ка'пусти, що тільки-но виткнулася з землі, і став смоктати її кислуваті листочки. Він посмоктав один листочок, взявся до другого, потім до третього й та захопився, що нічого не помічав навкруги. Зненацька його щось дзьобнуло в шию, і чиїсь кігті вчепились йому в одежу. Він обернувся й побачив, що за комір його тримає ворона. Нільс спробував випручатися, але ту ж мить підлетіла ще одна ворона, схопила його за ногу й звалила на землю.

Якби хлопчик відразу покликав на допомогу Мортена, то, певне, йому пощастило б видобутися на волю, але він гадав, що з двома воронами впорається сам, тому почав руками й нотами відбиватися від напасників. Але ворони не відпустили його і вмить підняли вгору, та ще так рвучко, що Нільс ударився головою об дерево й знепритомнів.

Коли він прийшов до пам’яті, то побачив, що летить високо над землею. Нільс здивувався: чому він не на спині в гусака? І чому він гойдається на всі боки? Чому біля нього так багато незнайомих птахів?

І враз згадав, що його вкрали ворони. Може, вони просто пожартували? І Нільс закричав:

— Однесіть мене назад до табуна Аки з Кебнекайсе! Чуєте? Зараз же однесіть!

Але ворони не зважали на його крик, тільки Фрумле-Друмле злісно мовив:

— Цить, а то очі виклюю!

Нільс не мав сумніву, що він так і зробить, тому перестав кричати і лиш мовчки дивився на ворон. І що більше їх розглядав, то менше вони йому подобалися.

Ворони були неохайні й брудні, наче ніколи не милися, до лап у них поприставали грудки землі, на дзьобах позасихала їжа.

«Ну, я попав у лапи справжнім розбійникам, — подумав хлопчик. — Треба хоч дорогу назад запамятати».