Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Невдовзі ворони сіли відпочивати. Коли Нільс побачив, що вони знову лаштуються в дорогу і хочуть нести його й далі одна за комір, а друга за шкарпетку, то сказав:
— Я не звик так подорожувати. Дайте мені сісти верхи. Невже ви такі нікчемні, що не здужаєте понести мене на спині?
— А нам байдуже, звик ти чи ні, — сказав Фрумле-Друмле.
— Мені здається, що краще донести хлопця не стомленим, — озвався Батакі. — А то він не зможе витягти затичку. Я спробую взяти його на спину.
— Бери, коли хочеш, —- буркнув отаман.
Для Нільса це вже було неабияке полегшення.
«Тільки не треба занепадати духом, — втішав він себе. — Якось я вже та виплутаюся з цієї біди».
Батакі посадив хлопчика собі на спину, й ворони полетіли далі.
Тим часом настав погожий сонячний ранок. Знизу з землі до хлопчика долинали пташині пісні.
У темному бору на верхівці високої сосни сидів дрізд і співав, аж розлягався:
— Яка ти гарна! Яка ти гарна! Найкраща за всіх!
Закінчивши пісню, він одразу починав її наново.
Почувши дроздову пісню, Нільс склав долоні човником
і крикнув униз:
— Ми вже таке чули! Ми вже таке чули!
— Хто це? Хто це глузує з мене? — стрепенувся дрізд і глянув угору.
— Той, кого вкрали ворони! — гукнув Нільс. — Передай диким гусям...
Але тієї миті Фрумле-Друмле боляче дзьобнув хлопчика в голову і крякнув:
— Беррежи свої очі, кур-р-рдуплю!
Нільс замовк.
Вони летіли далі. Позаду лишалися ліси та озера. На невеличкій галявці на голій березовій вітці хлопчик побачив голуба й голубку. Голуб, надувшись і настовбурчивши пір’я, воркував, а голубка слухала і аж мліла з задоволення.
— Яка ти красуня, яка красуня, яка красуня! А яке пір’ячко, яке пір’ячко, яке пір’ячко.
— Не вір йому! Не вір йому! — крикнув хлопчик.
— Хто це? Хто це таке набріхує на мене? — обурився голуб.
— Воронячий полонений! Перекажіть про мене Аці з Кебнекайсе! — гукнув Нільс.
І знову отаман дзьобнув його по лобі й пообіцяв виклювати очі.
Але хлопчик поклав собі не здаватися. Він будь-що хотів сповістити диким гусям, куди понесли його ворони.
В якомусь хуторі на дереві сидів шпак і радісно співав:
— У нас чотири яєчка! Чотири маленьких яєчка! У нас буде четверо гарненьких пташенят!
— їх покрадуть ворони, так само, як і мене! — крикнув Нільс, пролітаючи над хутором.
— Хто це? Хто це так страшно лякає мене? Кого вкрали ворони? — спитав шпак і швиденько сховався в шпаківню.
— Мене, Нільса Гольгерсона! Так і передаси Аці з Кебнекайсе!
Цього разу ворони нічого не зробили йому. Вони побачили здаля пагорби серед заростей ялівцю, і отаман швидко полетів наперед сказати своїй зграї, що хлопчика знайдено.
Коли Нільс залишився з самим Батакі, той повернув до нього голову й мовив:
— Ти цілу дорогу розважав мене, і я дуже вподобав тебе, а тому хочу дати добру пораду. Коли ми прилетимо, тобі звелять зробити одне діло, з яким ти легко можеш упоратись. Але краще не роби його.
Невдовзі Нільс розгледів чорну хмару ворон, що, крякаючи, кружляли на одному місці. Батакі залетів просто в ту хмару і опустив хлопчика в піщану яму перед великим глечиком.
Нільс сів на пісок і оглянувся довкола. Над ним літали; чорні, як сажа, ворони й кричали:
— Мер-рщій! Мер-рщій бер-р-рися відтикати!
«Чого вони принесли мене сюди? І що треба відтикати?» — дивувався Хлопчик.
Аж ось до нього підлетів Фрумле-Друмле й сказав:
— Бачиш оцей глечик? Він повен срібла. Ти мусиш витягти з нього затичку.
Але Нільс не зрушив з місця: він удавав, що дуже стомлений. Тоді отаман схопив його за руку й потяг до глечика.
— Мерщій відтикай! — звелів він.
— Дайте мені спершу відпочити, — попросив Нільс. — Сьогодні я не подужаю, бо надто стомлений. Зачекайте до завтра.
— Відтикай зараз же! Чуєш? — розізлився Фрумле-Друмле і шарпонув хлопчика.
Тоді Нільс підвівся й оглянув глечика.
— Як я, такий малий, зможу відіткнути глечика, більшого за себе?
— Відтикай, бо очі виклюю!
Нільс обмацав затичку з усіх боків і опустив руки,
— Може, я й зумію витягти її, — сказав нарешті він, — тільки дайте мені спочити до завтра.
— Витягай негайно! — заверещав Фрумле-Друмле і боляче дзьобнув хлопчика в ногу.
Нільс не стерпів і щосили турнув Фрумле-Друмле в груди. З несподіванки той дав сторчака. Решта ворон, що досі, нетерпляче крячучи, кружляли над глечиком, кинулись на допомогу отаманові. Вони всім гуртом почали люто дзьобати Нільса в голову, в шию, в руки... Батакі теж літав над хлопчиком, але не бив його, а як міг захищав крильми. Та це мало допомагало.