Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми
- Автор: Лагерлеф Сельма Оттилия-Ловиса
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Переводчик: Ольга Дмитрівна Сенюк
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми». Краткое содержание книги:
Тепер хлопчик побачив, що вскочив у біду. Адже він не міг утекти від цілої ватаги ворон, а сховатися було ніде. І раптом він згадав про глечика. Смикнув Нільс затичку й відразу витяг її. Та лишенько — у глечика теж годі залізти, бо він був майже по самі вінця набитий срібляками. Тоді хлопчик почав пригорщами викидати гроші на пісок.
Побачили ворони блискучі монети і відразу забули про все на світі — кинулись до них.
Хлопчик шпурляв срібляки, а ворони ловили їх дзьобами, і кожна, якій щастило спіймати монету, чимдуж летіла на пагорб до свого гнізда, щоб там сховати здобич.
Нарешті Нільс викидав усі гроші і виглянув із глечика.
У піщаній ямі залишилась тільки одна ворона. Це був Бата
— Сідай-но мерщій мені на спину. Я віднесу тебе в безпечне місце, поки немає лиса Сміре та інших ворон. Доправлю тебе недалеко — до найближчого хутора, щоб нас не помітив Фрумле-Друмле. А звідти ти вже якось доберешся до своїх друзів.
«Он воно що! Виходить, це все робота лиса Сміре», — думав хлопчик, залізаючи воронові на спину.
Біля хутора ворон посадив хлопчика на землю. А невдов-зі Нільса знайшов Мортен, якого Ака послала на пошуки.
— Я не думав, що ви так швидко мене Знайдете, — ска-зав Нільс.
— А ми б і не знайшли, якби нам не допоміг дрізд, не вказали дорогу голуб і шпак.
— О, виходить, я недарма кричав їм, щоб вони переказа-ли Аці. А знаєш, хто намовив ворон мене вкрасти?
— Хто? — спитав гусак.
— Лис Сміре. Однак я й цього разу від нього втік.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
у полоні
Гуси летіли над Естергетською рівниною. Тут уже буяла весна. На зелених луках цвіли сині, білі та жовті квіти, на полях працювали люди.
— Що то за раки повзуть унизу? — спитав Нільс у гусей.
— Воли з плугами! Воли з плугами! — відповіли гуси.
Воли так повільно плентались по ріллі, що згори здавалося, ніби вони стоять на місці.
— Так ви не дійдете в кінець і до наступної весни! — кричали їм дикі гуси.
Воли задирали голови й мукали:
— Краще повільно, та щось робити, аніж волочитися світами, як ви!
Подекуди орали коні — набагато швидше за волів
Гуси питали їх:
— І не соромно вам робити волячу роботу?
А коні іржали у відповідь: -
— Що ви на цьому розумієтесь, знайдибіди!
Селянин гнав на ярмарок маленьких поросят. Ті дріботіли дорогою, збившись докупи, ніби шукали одне в одного захистку, і жалібно кувікали:
— Нас так рано забрали від матері! Що з нами буде в чужих людей?
Гусям стало жалко поросят, і вони, замість дражнити, почали їх утішати:
— Вам буде краще, ніж ви думаєте! Вам буде краще, ніж ви думаєте!
Гуси завжди були в доброму гуморі, коли гарної години летіли над полями й лугами.
Нільс сидів на гусакові й теж веселився. Він наспівував собі пісеньку й вимахував ногами, ніби їхав на коні.
Вони якраз пролітали над гаєм, коли хлопчик раптом крикнув:
— Мортене! Мортене, зачекай! Я загубив капця!
Гусак глянув униз, побачив, що капець упав на стежку, й гукнув Аці:
— Ако з Кебнекайсе, Нільс загубив капця!
— Ми не можемо на вас чекати. Швиденько знайдіть капця й доганяйте табун!
І Мортен шугнув униз, аж Нільсові у вухах засвистіло.
Капець вони знайшли відразу, бо він лежав на самісінькій стежці. Та тільки-но Нільс зіскочив з гусака, як з лісу вийшло двоє дітей. Нільс миттю сховався під великий листок, однак діти вгледіли гусака й кинулись його ловити. Все сталося так несподівано, що Мортен не встиг знятися в повітря, і . хлопчик — він був старший за дівчинку — прудко підскочив до нього й спіймав.
Коли Нільс побачив, що гусак у полоні,, він одразу вискочив із своєї схованки й побіг за дітьми.
А Мортен з усієї сили кричав:
— Нільсе, допоможи! Нільсе, допоможи!
І знову Нільсові довелося пожалкувати, що він такий маленький. Відняти в дітей гусака йому було не до снаги.
Діти з Мортеном ішли прудко, але хлопчик біг за ними назирці, поки опинився у видолинку, де стояла вода, йому довелося обминати калюжу, і коли він вибрався на стежку, дітей уже було не видно. Нільс рушив далі навмання.
Невдовзі він дійшов до перехрестя й завагався: куди тепер податися? І враз помітив біля одної стежки на кущику трави білу пушинку. Хлопчик зрозумів, що то Мортен її кинув, аби він знав, куди йти.
Стежка завела Нільса знову до лісу, і щоразу, коли він збивався з дороги, то знаходив на траві білу пушинку. Так, за Мортеновими дороговказами, Нільс дійшов аж до лісникової ГОСПОДИ: