Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
У такій ситуації дивізійному командуванню треба було обов'язково дістатися на чоло колони, щоб зібрати всі врятовані частини Дивізії. Легко зробити, коли є моторизація. Всі дивізійні автомобілі залишилися в кітлі. Після багатьох клопотань, командирові дозволяють їздити транспортовими засобами 8-ої танкової дивізії. Трохи згодом йому доставила особовий автомобіль дивізійна технічна сотня, яка зголосилася до решти Дивізії.
За допомогою численних знаків нарешті вдається охопити під своє командування і вести далі українських і німецьких вояків Дивізії. Перед наступаючим ворогом колона мусить посуватися у форсованому марші. Дорога відступу під контролем ворожих літаків, які особливо обстрілюють переходи та мости. Ще не можна устійнити, скільки вояків лишилося в Дивізії. Наш шлях відступу веде через Стрий - Дрогобич - Самбір. В Дрогобичі генерал Фрайтаґ зустрічає полковника Бізанца та оповідає йому про бої Дивізії. Тим часом Дивізія дістає наказ зібратися, разом з іншими частинами ХІІІ-го корпусу, в районі Ужгород - Мукачів на Закарпатті. На місце збору Дивізія має йти шляхом Самбір - Спас - Ужоцький перевал (дивись схему ч. 8). Полковник Бізанц обіцяє повідомити про все губернатора Вехтера, бо командир Дивізії і його начальник штабу мусять їхати до 1-ої танкової армії, щоб зголосити генералові танкових військ Ергардові Раусові свій відхід. Головнокомандувач армії вислухує звіт Фрайтаґа й складає йому подяку за те, що вийшов з кітла бодай з частиною своєї дивізії. На вечері, на яку були запрошені інші командири ХІІІ-го корпусу, головнокомандувач висловлює всім частинам корпусу особливе визнання.
Тим часом ворожий тиск на фронтах посилюється. 1-ша танкова армія при напрузі всіх своїх сил чинить йому опір. Всі втрати корпусу і Української Дивізії ще важко встановити. Виглядає, що залишились малі недобитки. У Дивізії зібралося близько 500 українців у селі Спасі над Дністром. Сюди приїхав губернатор Вехтер.
Командир Дивізії приймає його у пригнобленому настрої. Дивізія розбита і втрачена. Вехтер також приголомшений утратою майже всієї Галичини. Генерал Фрайтаґ нарікає в дуже їдких і неперебірливих виразах на, на його думку, погану і боязливу поведінку українців. Тепер він втратив усяку повагу в очах свого начальства, його кар'єра закінчена. А всьому винні… українці. Далі триває в роздратованому тоні довга розмова. Вехтер каже, що в Берліні і головній квартирі не так погано думають про Дивізію. Там уже відомі умови битви і у висновку стверджено, що українці зовсім не погано билися. Обличчя Фрайтаґа роз'яснюється. Побачивши, що він надто далеко зайшов у своєму безпідставному осуді супроти українців, злагіднивши тон говорить, що українці, правду кажучи, не так погано воювали.
Роздратований еґоїстичними поглядами Фрайтаґа, Вехтер негайно по розмові від'їхав. Мабуть, Вехтер вже тоді внутрішньо порвав з командиром, бо, коли Фрайтаґ був нагороджений лицарським хрестом за участь Дивізії в боях під Бродами, Вехтер не прислав йому привітання. Начальник штабу Дивізії не був свідком тієї розмови, бо він, почувши нарікання Фрайтаґа на українців, відразу вийшов. Коли він пізніше запитав про причину зміни у ставленні до Фрайтаґа, полковник Бізанц йому переповів всю розмову. На жаль, Фрайтаґ і далі поширював неділову опінію про Дивізію. Особливо прикра була його промова до українських підхорунжих Дивізії у серпні 1944 року в старшинській школі у Просечніцах (нім. Kienschlag) на Чехії. І там Фрайтаґ уважав за потрібне підкреслити перед українським старшинським доростом тільки неґативний бік поведінки українців під Бродами. Це призвело до того, що навіть німецький командир школи став на захист українців.
Переправившися через Карпати, рештки Дивізії збираються на Карпатській Україні, в районі Середнього, положеного між Мукачевом і Ужгородом. За деякий час тут зібралося близько 1500 вояків Дивізії, між ними у повному складі ветеринарна й технічна сотні та більша частина запасного куреня. Ці частини не були в кітлі. Крім повного бойового озброєння згаданих частин і ручної зброї 1500 вояків, усе найкраще озброєння Дивізії залишилося в кітлі, так само як інших частин ХІІІ-го корпусу. Німецькі дивізії не вивели з кітла відсотково більше людей, ніж Українська Дивізія, і були пізніше розформовані та приділені до інших дивізій.