Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Силою створених обставин, Дивізія попадає на найважчий і найбільше неясний фронтовий відтинок корпусу. 30-ий полк, крім реорганізації, мав завдання очистити довколишні ліси від ворожих недобитків. Тепер головне завдання Дивізії - загородити долини Сасова і Ясенова на південний схід і не допустити ворога в навколишні просторі ліси (дивись схему ч. 4).
Ліві і тилові частини подають відомості та звіти, що ворог прорвав наші лінії на північний захід від Бродів. З Бузьку польово-запасний курінь Дивізії повідомив, що його заатакували сильні з'єднання ворожих танків і він відступає на захід. Подібні повідомлення надходили від відділів постачання Дивізії. Спочатку штаб не хотів вірити у правдивість цих повідомлень, бо не міг собі уявити, яким чином ворог міг взятися так далеко в тилу?
Проте командування корпусу підтверджує правдивість цих звідомлень. Воно тепер повідомляє про обидва оперативні удари ворога на Львів. Виглядає, що ворог успішно закінчив першу операцію, тобто оточення корпусу ворожими частинами, які зіткнулися над Бугом. Наступ на Львів продовжується. Зв'язок корпусу з усіма частинами за Бугом перерваний. Корпус зданий на власні сили. Згідно з саме одержаним наказом із штабу армії, корпус має боронитися на зайнятих позиціях, не зважаючи на загальну ситуацію. Плянується звільнення корпусу ззовні, а саме з півдня. Треба рахуватися з посиленими атаками на район корпусу. [21] За всяку ціну він мусить якнайдовше утриматися на своїх позиціях, якщо не хоче бути зовсім знищений (дивись схему ч. 5).
Наступні дні - це був особливо важкий час для Української Дивізії. По-перше, вона опинилася в головному ударі наступу; по-друге, совєтське командування знало про присутність Української Дивізії на фронті й за всяку ціну намагатиметься її розбити. Тому закриття фронтового прориву - це ще не кінець. Дивізія мусить втриматися на здобутих позиціях проти посилених атак переважних сил ворога. Додаткові укріплення лінії мінами і заставами можливе тільки вночі, бо близькість ворожої лінії і дії ворожих літаків унеможливлюють будь-яку працю вдень.
Червона Армія негайно почала атаки переважними силами, які початкове вдається відбити. Поодинокі місцеві вломи очищується у протиударах чи протинаступах. Частини звикають до фронтових боїв. Постачання функціонує добре, не зважаючи на те, що багато вояків з цих частин забрано до алярмових бойових відділів або відставлено на охорону їхніх обозів і пристановищ. Під час перебування в оточенні тилова служба боєпостачання так само вела тяжкі бої, як фронтові курені. Наші великі втрати свідчили про жорстоку боротьбу і мужність вояків.
По початкових безуспішних атаках ворог підтягнув свої резерви і сильно збільшив активність артилерії, танків і літаків. Він швидко хотів звільнити свої зв'язані сили для інших завдань.
Впродовж десятьох днів шаліла битва в кітлі біля Бродів оточеного ХІІІ-го армійського корпусу, який, залишений на власні сили, боровся до краю можливостей і наостанку одчайдушним проривом вивів свої рештки в напрямі Подільської височини.
По багатьох вломах на відтинку Дивізії, які все ще вдавалося відбити, ворог проривався на інших відтинках фронту. Майстерно вишукавши пункти стику дивізій, ворог вів по них безупинні удари. Головний удар він спрямував на точку стику між Українською Дивізією і її правим сусідом - 349-ою дивізією. Найбільшим недоліком під час боїв в оточенні був брак нормального зв'язку у напрямі правого сусіда. Та ворог не відкрив цього факту й не використав цієї сприятливої для нього обставини.
Розгортаються оборонні бої. Ворожі наступи чергуються з сильними розвідувальними і штурмовими діями. Важкі бої тривають за села Пеняки, Гуту Пеняцьку, Гуту Верхобузьку, Майдан Пеняцький і Суходоли. Дивізія змушена щораз частіше відправляти деякі свої частини на очищення лісів від ворога, якому вдалося пробитися крізь лінії під час численних пробоїв. Тим часом ворожий тиск посилився із заходу, що утруднювало постачання.
Численні ворожі вломи на відтинку всього корпусу примушують його командування кількакратно скорочувати фронт, щоб таким способом створити резерви. Відтоді почалися безперервні нальоти ворожих літаків. У повітрі їх цілі хмари. Вони беруть під обстріл все, що появиться у місцевості, засипають великою кількістю розривних бомб малі ліси. Переміщення частин постачання, спричинені скороченням фронту, неможливі вдень. Зчасом все, що найменше потрібне для боїв чи постачання, треба знищити або покинути. [22]
[21] "Одночасно з розгорненням внутрішнього фронту створювався і зовнішній фронт оточення. Це осягалося рухом 1-ої ґвардійської танкової і 13-ої армій у напрямі Західнього Бугу, та 3-ої ґвардійської і 4-ої танкових армій на границі на захід від Бузька і в районі Ольшаниць". Кільце навколо брідського угрупування з амкнуто 18 липня 1944 року. "Німецько-фашистське командування вперто намагалося ударами з районів Сасова і Плугова прорвати кільце оточення і вивести свої війська на захід і південний захід. Проте кільце навколо ворожих дивізій щораз більше міцнішало. Сюди, крім з'єднань 13-ої і 60-ої армій, були введені 4-ий ґвардійський і 31-ий танкові корпуси. На шляхах відступу противника за короткий час були споруджені різні застави. Переправи через Західній Буг на північний захід від Деревлян зайняли частини 2-ої ґвардійської кавалерійської дивізії, а на південний захід - 71-ої механізованої бриґади і 50-ий самостійний мотоциклетний полк. Вихід ворога на південь загороджували частини 23-го і 15-го стрілецьких корпусів 60-ої армії, 91-ша самостійна танкова бриґада, підсилена дивізіоном 16-ої самохідно-артилерійської бриґади і полком 10-ої артилерійської винищувально-протитанкової бриґади 3-ої ґвардійської танкової армії. Відтинок фронту між Сасовом і Колтовом прикривав 6-ий ґвардійський танковий корпус".
"Під сильним ударом авіяції й артилерії, як також піхоти й танків противник був розчленований і поніс великі втрати. Район дій оточеного угрупування катастрофічно зменшувався: в кінці 21 липня середній радіюс його не перевищав 4 кілометри. Вся місцевість була під вогнем артилерії, мінометів, і навіть кулеметів".
"На наступний день була призначена вирішальна атака з завданням остаточного знищення ворога. Але він випередив наші війська, рішився на одчайдушну спробу вийти з оточення. Ранком противник силами до двох полків піхоти з танками, з підтримкою сильного вогню артилерії, зведеної в одну загальну групу, наніс удар в напрямі Княжого, вдаривши по частинам 4-го ґвардійського танкового корпусу. Не звертаючи уваги на великі втрати, гітлерівці йшли на пролом. Але танкісти стримали тиск ворога. В тому бою противник втратив останні 30 самохідних гармат і 4 танки.
"Перейшовши в наступ, наші війська закінчили розгром оточеного угрупування противника, а його рештки взяли в полон".
"Таким чином, 22 липня, через чотири дні після довершення оточення, брідське угрупування німецько-фашистських військ було цілком знищене. 340, 361, 349-та піхотні, 454-та охоронна, 14-та піхотна дивізія СС "Галичина", а також корпусна група "Ц" (три дивізійні групи) перестали існувати. У ході жорстоких боїв було знищено понад 30 000 вояків і офіцерів, 17 000 взято в полон. Наші війська захопили великі трофеї: понад 1 100 гармат і мінометів, 1 500 автомашин та іншої воєнної техніки".
"Велику ролю в тому відограла артилерія. Вистачить сказати, що для знищення оточеного угрупування тільки із складу 13-ої і 60-ої армій, було відряджено 11 полків дивізійної артилерії, 12 винищувально-протитанкових полків, 3 легких, 3 гавбичних, 2 гарматних і 4 мінометних полків, 2 гарматно-артилерійські бриґади з загальним числом понад 1 000 гармат і мінометів".
"Немале значення для знищення оточеного противника мала авіяція, яка під час 19-22 липня зробила 2 340 літако-вильотів, з них понад 1 200 - бомбардувальними і штурмовими літаками". - М. А. Полушкин. На сандомирском направлении (ст. 73-74, 79-80).
[22] Що відбувалося в той час на відтинку правого сусіда 13-го корпусу, 48-го танкового корпусу, пише генерал Ф. В. фон Меллентгін у своїй книжці "Танкові битви" в розділі "Оборона Польщі":
"О 8.20 годині 14 липня почався великий наступ. Червона Армія кинула в бій великі, як ніколи доти, маси людей і воєнної техніки, особливо тисячі літаків, які здобули цілковиту перевагу в повітрі. Початковий вогонь тривав одну годину, але був дуже сильний. Після нього слідували концентровані атаки в двох пунктах. О 9.30 годині стало ясним, що наші дві піхотні дивізії понесли великі втрати й не зупинять противника власними силами. Тому ми вирішили, щоб 1-ша і 8-ма танкові дивізії пішли у протинаступ".
"Генерал Бальк (командир 48-го танкового корпусу) зустрів нову кризу зовсім спокійно. Обидві танкові дивізії були передані під наше командування і ми були певні, що вони устабілізують прорваний фронт. Дія 1-ої танкової дивізії була виконана дуже докладно й вправно. Вона 15 липня вдарила на Оліїв і після важких боїв стримала росіян. Прорив було доконано на передбаченому пункті й тому також 8-ма танкова дивізія мала тільки дотримати наказу й піти раніше визначеним маршрутом через ліси. На жаль, її командир не виконав розпорядження і, щоб трохи виграти час, він вирушив битим шляхом Золочів - Озірна. Генерал Бальк спеціяльно заборонив користуватися цим шляхом, і його побоювання були цілком слушні. Росіяни заатакували 8-му танкову дивізію літаками на відкритому шляху й вона понесла дошкульні втрати. Довгі колони танків і машин загорілися й уся надія на протинаступ розвіялася. Галицька СС дивізія утримала резервові позиції в лісі, але її опір був незначний. Росіяни пройшли глибоко в тил на лівому крилі 48-го танкового корпусу".
"Тим часом 13-ий корпус на нашому лівому крилі опинився у важкій ситуації; росіянам вдалося його цілком оточити. На щастя, 15 1 16 липня 48-му танковому корпусові вдалося устабілізувати оборонний фронт і ми тоді могли дещо зробити, щоб допомогти нашим товаришам. 17 липня 13-ий корпус намагався пробитися з оточення на відтинку на північний схід від Львова й ми рішили зформувати ударну групу, щоб з ним з'єднатися. Генерал Бальк передав мені командування 8-ою танковою дивізією".
"Щоб не було непорозуміння щодо командування, я підпорядкував командирові нашого полку всі піхотні частини на цьому відтинку фронту впродовж ночі. Вдосвіта 18 липня я пішов на командний пункт цього полку разом з моїм командиром гарматного полку. По дорозі, на моє здивування, я зустрів нашу відступаючу піхоту, яка за півгодини мала йти в наступ. Я попрохав пояснення від командира нашого танкового полку й він признався, що дав наказ до відступу, щоб перед наступом перегрупувати свої сили. Я його негайно звільнив з командного посту, але шкоди, завданої невиконанням наказу, вже не можна було направити. Ми втратили цінний час, і, що більше, росіяни помітили наш відступ та негайно замінували нові поля і сконцентрували на цьому відтинку свої танки й артилерію. У таких обставинах я не мав вибору й мусів дати наказ припинити наступ…" - F. W. von Mellenthin, Major General. Panzer Battles. A Study of the Employment of Armor in the Second World War. Translated by H. Betrier, Edited by L. C. F. Turner, University of Oklahoma Press: Norman, Third Edition 1958.