Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
У запеклих боях північний фронт корпусу поволі відступав на південь. Ситуацію врятовано. Жорстокі бої розвиваються за лісисту висоту і село Гавареччина. Дальші атаки ворога почалися із сходу - за переходи коло села Білого Каменя; їх вдалося стримати під Святою Горою.
В складі частин генерала Ліндеманна українські вояки билися хоробро. Не занотовано жодного випадку переходу українського вояка Української Дивізії на большевицький бік.
По Бродах
22 липня 1944 року корпус прорвав південну стіну кітла, недалеко на захід від Золочева, між селами Княжим і Ясенівцями. Чотири штурмові гармати 8-ої танкової дивізії пробилися аж до цього місця, але відкрити кітла ззовні не вдалося. З найбільшим геройством боронилися під найважчим тиском ворога всі частини генерала Ліндеманна, між ними численні українські вояки, - і все ж таки уможливили решткам корпусу вирватися з оточення. Зводячи запеклі бої, частини корпусу повільно відступали на південь. Почапи, Белзець, Скварява - це назви, які ніколи не забудуться у пам'яті вояків корпусу. Спочатку прорив мав тільки 150- 200 метрів; щойно згодом вдалося його більше поширити. Отвір кітла був під безнастанним найважчим обстрілом усіх родів зброї. Ворожі танки товклися ушир і вздовж прорваного коридору, обстрілюючи й валкуючи гусеницями всю місцевість. Спереду, ззаду, з боків - звідусіль сипався град ворожих куль. Командуючий генерал керував боєм у смузі на південний захід від Хильчич.
Безпосередньо перед місцем прориву, на південь від залізничої колії Бузьк - Золочів, підносяться стрімкі береги Подільської височини. Їх зайняв ворог, щоправда, не дуже численними, але зате добре замаскованими частинами, між якими було багато досвідчених снайперів. У штурмі на височину, від сильного вогню, головне 2-см протитанкової артилерії ззаду, та добре замаскованих снайперів спереду, впала не одна жертва. При подоланні стрімких берегів не можна було з собою нічого взяти крім найпотрібнішої ручної зброї. Ми зазнали дуже великих втрат (дивись схему ч. 7).
Під час штурму дії ворожих літаків припинилися, мабуть, тому, що в цій ситуації годі було розрізнити свого від ворога. Зате появилися два німецькі винищувачі, перші і останні німецькі літаки під час всіх боїв у брідському кітлі. Одначе вони не втручалися в бої.
Тим часом ворог не обмежив своїх дій тільки до оточення корпусу під Бродами; на південній частині фронту він пішов значно вперед на захід. Таким чином пролом з кітла ще не означав волі - треба було пробиватися далі. Перед нами ворог встиг спорудити численні опірні пункти. Деякі з них мали по два-три танки. У містечку Гологорах був один з таких пунктів, який наніс великих втрат нашим лавам. Там згинув також командуючий генерал.
Поза кітлом до начальника штабу Української Дивізії, якого попереднього дня генерал Ліндеманн післав до головнокомандувача по накази, приєднується багато українських вояків. Одночасно командир Дивізії виходить з кітла з другою більшою групою українських вояків. Обидві групи з'єднуються разом ще того самого дня під командою командира Дивізії. Вся група, разом з деякими вермахтівськими вояками, нараховує близько 800 чоловік.
І в наступні дні доводиться далі продовжувати бої з малими ворожими групами. Тепер частини ХІІІ-го корпусу опинилися між своїм власним фронтом, що відходить на захід, і наступаючим ворогом. 8-ма танкова дивізія, хоч перебувала далі на захід, ніж решта корпусу, зазнала також великих втрат, а до того їй ще бракувало пального. Рештки ХІІІ-го корпусу, а з ним українці, відступали в загальному напрямі на південний захід. Чемеринці, Виписки, Тучне, Стріличі - це місцевості, в яких ще раз доводилося зустрічатися з ворогом.