Українська дивізія «Галичина»
- Автор: Гайке Вольф Дітріх
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Братствo кол. Вояків 1-ої УД УНА
- Переводчик: Роман Колісник
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська дивізія «Галичина»». Краткое содержание книги:
Тут же на місці приступаємо до всіх потрібних заходів, пов'язаних з новим формуванням Дивізії. Для неї знову призначено військовий табір у Нойгаммері, де тоді перебував вишкільно-запасний полк Дивізії. Командир і начальник штабу Дивізії поїхали з Берліну прямо до Нойгаммеру, де обговорили питання приміщення Дивізії з тамошнім комендантом табору. При цьому виникли деякі труднощі, бо весь табір зайнятий і тільки частина колишнього табору військовополонених - вільна. А проте, таки знаходиться досить місця, щоб перевести сюди рештки Дивізії з Карпатської України. По них поїхав начальник штабу літаком «Фізелер Шторх».
На Карпатській Україні рештки Дивізії, добре відпочилі, чекали на швидке переміщення, бо харчів залишилося обмаль, а угорської валюти на нове постачання не було. Треба було однак чекати на транспорти, бо всі залізничі засоби були зайняті іншими важливими транспортами. Після десятиденного чекання і щоденного наполягання, перші ешельони від'їхали до Нойгаммеру, а за ними відлетів начальник штабу.
Спогад пережитого бою
Кривавий день добігає до кінця. Великі жнива зібрала сьогодні смерть. Оточені частини рештками сил боронили своє життя; на всіх фронтах відбивали один по одному атаки ворога. Ворожих вломів не вдалося відбити, їх тільки більш-менш ізольовано. Багато добрих друзів не пережили цього дня. Не всі спочили у вояцькій могилі - не один лежить там, де його трапила куля чи розшарпала ґраната. Страшне спустошення спричинили ворожі літаки цього дня. Майже всі дороги завалені порозбиваними возами та постріляними кіньми. Гаряче повітря тхне гнилим смородом набряклого кінського стерва. Куди оком не кинеш - горять села, стодоли, - свідки жорстоких боїв. У тьмяному присмерку розгортається рідкісна своїм страхіттям, страшна панорама битви, оживлена іржанням покинутих коней.
На другий день приходить наказ про прорив з оточення. Українці, разом з розгромленими німецькими частинами, мають завдання утримати північний фронт кітла, тоді як інші частини будуть пробивати його південну стіну, щоб промостити собі дорогу до волі і до життя. На всіх фронтах миготять світла ракет. Жорстокі бої тривають. Ворог наступає вночі під могутньою канонадою артилерії. У повітрі торохкотить «швейна машина» - повільний большевицький літак. В окопах рукопашні бої - на баґнети. Сильна детонація міни вказує, що десь там на неї напоролася ворожа патруля. Від численних вогнів видно, немов удень. Безперервно татакають кулемети і протитанкові гармати. Між ними дзвінко бухкають постріли совєтських танків. Усі дороги, стежки, мости, села - під сильним обстрілом ворожої артилерії. Колони - під градом бомб літаків. Смерте, який гострий твій спис, які багаті твої жнива! Не зажмуриться око, кожний нерв напружений до болю. Плач і лемент залишених жінок і дітей. Десь далеко чути - реве корова, виє собака.
Десь по півночі надходить вістка про прорив з кітла на півдні. Ворог вдирається на півночі. Світляні кулі, мов іскри, сипляться у темряві. Розпучливо борониться північний фронт, стримує ворога, щоб не допустити до знищення корпусу. Але до межі можливого натягнувся фронт у відступі. Нема як забрати возів, коней, важкої зброї. Всі шляхи, дороги, проїзди захаращені. До того прорив провадить на лісисті стрімкі схили, по яких з трудом продирається до краю змучена людина, торуючи собі дорогу рушницею чи пістолетом. Остання моторизована колона посувається в нічній темряві. Останній міст завалюється під тягарем дванадцятитонного вантажного автомобіля. Колона пробує об'їхати і застрягає в мочарі. Здобич для ворога. Відділи з північного відтинку відступають. Нема вже ні куренів, ні сотень. Залишилася горстка хоробрих вояків. Тут падає один стрілець - там влучає шрапнель гармати у групу піхотинців. Стогін і крик поранених: «Візьміть нас з собою! Не залишайте нас!» Чи можемо їм допомогти? Ні! Ми навіть не можемо попрощатися з ними. Тільки матері, дружині, дівчині - напишемо, що він вже ніколи не повернеться…