Ордер на любов (збірник)
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4994-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ордер на любов (збірник)». Краткое содержание книги:
– Не чіпай водяника, бо поперекидає човни і потопить нас к лихій годині!
Налягаючи на весла, козаки зникли за очеретом… Донець пірнув, штовхнув у плече Тараса, котрий тримаючись за рогіз, кріпився на дні з останніх сил і вони виринули. Тарас жадібно хапав розкритим ротом повітря. Чути було, як за очеретом, стукаючи веслами, поспішно втікали на човнах козаки.
– Чого вони? – не второпав Тарас.
Омелько, посміхаючись, розповів про свою пригоду з очеретиною та як він передчасно випірнув на поверхню.
Тарас, хоч і сумно було та гнітюче на душі, а не втримавшись, посміхнувся.
– Козаки бояться усілякої нечисті, і водяників також. Більше їх осавул і хлудиною не зажене на острів. До вечора тепер сюди ніхто не поткнеться. Швидше б дід Видра повертався та розказав, що там у слободі діється?..
Частина третя
Ясень місяць – пан господар
– Оксано-о! А ходи-но сюди, дочко моя. Щось маю тобі приємне повідати й обрадувати тебе.
Подивована Оксана – у голосі батька бриніла якась невластива йому ніжність, і це її аж насторожило, – підійшла ближче. Батька й справді сьогодні не впізнати. Сяє як новенький таляр, сивіючі вуса хвацько підкручує, що теж указувало про його піднесений настрій. На ньому празниковий блакитний каптан із жовтими позументами, новенькі чоботи, а шапка аж набакир збита і з-під неї вороним крилом спадає чорний чуб. Очі карі аж світяться, на щоках чи не рум'янець. Ні, таки правду каже ключниця Соломія, що батько в неї хоть куди ще козак!.. А Соломії як завше видніше. Та ще й на червонім чересі в нього коштовна шабля сріблом сяє – осавул її чіпляє лише в особливих випадках. Тож сьогодні певно один з таких особливих приключок.
– Лучилось щось, тату?
– Авжеж, лучилося, доню, лучилося, – блискає білими зубами (ні, таки батько в неї гарний!). – У нас сьогодні свято. Настав і твій час, дочко моя.
Оксана злякано скинула на лоба тоненькі стрілки чорнявих бровенят, в очах майнув ніби переляк – не до добра батько так радується. Ой, коли б…
– Господи, що ще лучилося, кажіть швидше, тату, не томіть душі.
– Не вік тобі дівувати, тож і настав твій час, твоя годинонька. Приїхали свати із Самарської паланки! – І вигукнув гордовито, поправляючи на поясі коштовну шаблю свою: – Од самого пана полковника, який і забаг з нами породичатися! От!
Оксана враз зів'яла, як серпом під корінь підтята квітка.
– Що хочте, тату, чиніть, а тіко живосилом не віддамся я за нелюба!.. Серцю не накажеш кохати сотника тільки тому, що він син Самарського полковника!
– То ти… ти гордуєш сином самого… самого полковника?!
– Та хай він буде хоч і сином самого гетьмана чи кошового отамана, а нелюбий він мені і все тут!
– Любов – до вінця, а жити треба до кінця! Допоки Господь життя тобі вділив! – забігав осавул і коштовна шабля чомусь потрапляла йому межи ноги і він сердито її рукою відкидав. – Не хочеш по добрій волі, дівко – з прикажу підеш, такпідеш!
– Не піду, хоч ґвалтуйте мене!
– А я кажу підеш, так підеш! А потім ще й дякуватимеш батькові. Тож і не задирай, дівко, хвоста!
– Ви мене хочете занапастити, тату? – жалібно каже дочка (а раптом жалісливість краще подіє?). – Свою єдину дочку?
– Тому, що ти в мене єдина, і хочу тобі добра! І хочу тебе надійно в житті прилаштувати. А був би в мене цілий кагал дівок, то махнув би на тебе рукою, а розумнішу твою сестричку видав би за сотника, сина полковника. Але ти в мене одна, тож і не єрепенься. Батько їй добра хоче, а вона… вона…
– Не мені ви хочете добра, тату, а собі – породичатися з полковником, щоби й самому потім за допомогою свата в полковники вибитись.
– Овва! Ти наче тая пророчиця ясновидющая баба Настя наша! Усе наперед знаєш-віщуєш, та тіко буде по-моєму, а не по-твоєму!
– Що я кажу, так воно і є.
– Тю, тю, дурепа! Розумна ти в мене, а як придивлюся, то мовби й дурна! Хіба риба не шукає де глибше, а чоловік де ліпше? То ж бо! Та якщо й хочу того, про що ти щебечеш, то що ж тут поганого, га? Якщо я, дасть Бог, і стану полковником. Га? Інші про такий чин і мріяти не можуть, а мені він сам до рук пливе. Та й син його, сотник бравий і голінний, як молодець, як парубок – вдатний із себе! Ти ще й полюбиш його, дурна дівко!
– Але ж тату, двох любити – гріх. Та й серце в мене одне, і воно віддане іншому.
– Ой, ой! Як по-писаному говориш! Хоч і жіночого роду, а яка вумна! Прямо тобі… отаманша! Тіко того, що ти маєш на мислі, ось-ось ми схопимо. Лотра того і харцизяку, який підосавула Вихреста, а він же до старшини належить, ножем штрикнув і тепер десь переховується на Кальміусі!