Ордер на любов (збірник)
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4994-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Ордер на любов (збірник)». Краткое содержание книги:
У другій половині XVI століття на південні простори України перекочувала від Кабарди й Азова Ногайська орда. І однієї було забагато для тих країв, а вона ще й розділилася на чотири роди – Єдичкульська зайняла лівий берег Дніпра від Кизикермена (теперішня Каховка) до гирла аКінських Вод, а згодом і вздовж її течії до верхів'я; Джамбуйлуцька кочує теж на лівобережжі Дніпра південніше від Єдичкульської, від Кизикермена до гирла Дніпра і почала захоплювати Перекопський перешийок, від чого її ще звуть Перекопською; Очаківська або Єдисанська кочує правобережжям Дніпра від гирла Кам'янки й до гирла Бугу; Буджацька (або ще Білгородська) займає територію узбережжя Чорного моря між Дніпром та Дунаєм і між Акерманом і Кілією.
А коли ці орди увійшли до складу Кримського ханства, то розпочали такі напади на Україну, що перетворилися на стихійну біду, і в Україні тоді заспівали:
Чотирма шляхами йшла орда на Україну – Чорним, Кучманським, Молдавським або Покутським та Моравським. З останнього ординці й робили наскоки на Кальміуську паланку. Тож по всіх землях Січі стояли сторожові пости, з яких вдень і вночі дозорці оглядали степи, а лігши на землю, припавши до неї вухом, прислуховувалися: чи не стугонить вона бува, не суне орда? Один з таких сторожових бекетів стояв за версту від слободи Кальміуської паланки, звідки ген аж до далеких обріїв проглядався степ. Там і знаходився сторожовий форпост, що мав редут – замкнуте польове земляне укріплення для самооборони, житло для козаків і стайню для коней. З форпосту раз по раз розсилалися розвідувальні роз'їзди, які й вели розвідку.
А для спостереження за місцевістю будувалися бекети. Кожний форпост для передачі вогненно-димових сигналів мав так звану фігуру, що споруджувалася на узвишші, здебільшого на стародавній могилі.
До фігури на Кальміуському редуті і мчав того дня Савка, вона теж стояла на прадавній могилі, з якої далеко було видно. Сама фігура складалася з 19 просмолених бочок – спершу в коло ставилися шість бочок і зв'язувалися просмоленим канатом, на них витарабанювали друге коло з п'яти бочок, на нього – третє з чотирьох, затим – четверте з трьох і п'яте з двох бочок.
А на самому верху ставилася одна бочка без дна. У середині фігури з гори до низу в порожнину заливали смолу. Над верхньою бочкою лежав залізний прут з блоком, через нього й протягували довгий мотузок із запалювачем та грузилом. Біля фігури ще будувалася вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі. Досить було розвідувальним роз'їздам чи дозорцям на вишках виявити загін татар, негайно запалювалася ближня фігура, вогонь і дим від неї відразу ж помічали на сусідніх вишках і теж підпалювали свої фігури. Досить швидко вже палали фігури біля самої Січі та біля південних міст і сіл України і всі вже знали: ворог іде. Тоді ж грімкотливо озивалися січові гармати, звучали козацькі сурми, шикувалися козацькі загони й вирушали в той край, де було помічено ворога.
У містах і селах вдаряли в церковні дзвони, люди кидали все й бігли під захист оборонних споруд. Сторожові польові дозори козаків видивлялися ворогів з високих степових могил, звідки далеко видно в неозорих степах. Але для того, аби запорожці знали, хто вигулькнув на могилі – свій чи ординець, була домовленість – козаки на могилу вихоплювалися верхи на коні неодмінно поодинці. Якщо люди побачать на степовій могилі одинокого вершника, знали, що той свій. Татари про це не відали і часто вихоплювалися на могили гуртом, по кілька вершників і цим ще здалеку видавали себе.
Коли Савка Пишногубий примчав до фігури, на бруствері редуту дозорці саме всідалися біля казана із щойно звареною кашею – снідали. Але на вишці незмінно маячив дозорець, снідатиме він останнім, як його змінять. Він вдивлявся у виднокіл і пахкав люлькою своєю незмінною – видно було голубий димок, що вився над ним у небо…
Савка осадив коня біля земляного валу укріплення, спішився, пустив коня попастися, а сам, хльоскаючи себе канчуком по халявах, піднявся на вал.