Провина

Одягнулась у спортивний костюм, зв’язала волосся в пучок. Рухи відпрацьовані до автоматизму. Тепер — ранковий туалет і зарядка.

Ось вам зразковий початок робочого дня, відомий усім із підручників іноземної мови. Я встаю о сьомій нуль-нуль, застеляю ліжко, вмиваюся, чищу зуби, зачісуюсь, роблю ранкову зарядку і т.ін. — і все це по-ненашому.

Яким дітям цікаво читати про ідеального школяра, якому їсти не дай, а дай встати о сьомій нуль-нуль? Та не вірять діти в таких школярів! Але зазубрюють те, у що не вірять, і старанно відтарабанюють на уроці. А дорослі потім дивуються, звідки брехуни беруться.

Вона теж колись не вірила в зразкових учнів, і їй теж було б нецікаво читати про себе теперішню, якби хтось узяв і з якогось дива написав про неї книжку.

Сіра мишка, забарикадована у чотирьох стінах, зранку до вечора порається по господарству… Нудьга чорна.

А книжки пишуть про гордих, волелюбних, незалежних, фантастично вродливих і нечувано розумних жінок. Амінь.

Згадавши, що жодної тарілки в кухні не лишилося, та й з горнятками дефіцит, Марія завернула до вітальні.

У фотелі, розкинувши руки і привідкривши рота, у майці, парусинових штанах і бейсболці спав… як же його звати? А навіщо їй це?

Треба. У кожного є ім’я. Ім’я — закодований ключ до людини, без імені людина ніхто, інколи, окрім імені, у людини нічого не залишається, а коли ім’я не пасує людині, його замінюють прізвиськом…

У нього, напевно, гарне ім’я, — коротке, як поворот голови, і ритмічне, як…

Мужчина у фотелі відкрив очі й повернув до неї голову.

— Бачу, у вас знову термінові справи до мого чоловіка, — промовила вона, прямуючи до модерної меблевої стінки і запізніло згадуючи, що спочатку пасувало б привітатися. А, хай там… — Навіть іще терміновіші, бо тепер ви прийшли ще раніше, ніж у неділю.

— І вам доброго ранку, — видихнув він, розминаючи рамена після сну. — Ви читаєте мої думки: справи дуже серйозні… одна справа. А прийшов я ще звечора.

— Настільки термінова справа? Вибачте, що розбудила.

Він розсміявся.

— Ви нікому не робите поблажок?

— Тільки вам.

Марія знайшла те, що потрібно, і рушила у зворотному напрямку. Тарілки й келихи дзеленчали в її руках. Його дитячий погляд і усмішка зрілого чоловіка не відступали від неї ні на йоту.

— Допомогти?

— Ні, дякую. До серйозної справи треба серйозно готуватися, не можна відволікатися на дрібниці.

— Зранку я не здатен відбиватися від нападів красунь, ваша взяла.

Бувають розмови, у яких слова не мають значення.