Провина
- Автор: Хома Анна
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 966-7188-80-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Провина». Краткое содержание книги:
Чи варто тривожити приспаних привидів і де взяти відвагу, щоб уціліти у боротьбі з ними?
Одвічні запитання. Одвічна війна між Світлом і Темрявою. Війна яка ніколи не завершується. І треба вирішити, під чиї знамена встати, і в цьому рішенні не можна помилитися, бо помилка може перерости в Провину, яка здатна перекреслити теперішнє і зруйнувати майбутнє, і яку не можна буде загладити навіть найбільшою ціною.
«Блатні клієнти…» — подумав було Влад і вкляк.
— От бачите-бачите, він її впізнав!
У кабінеті завідувача сиділа парочка років за шістдесят: дідуля — сухорлявий, верткий, коли викрикнув свою фразу — спурхнув з крісла, тепер крутився на ньому навсібіч, не опускаючи спрямованого в бік Влада вказівного пальця, і бабуля — хоч і сутула, але виріз у сукні досить відкритий, та й прикрас багато, а на голові стародавній капелюшок із малесенькою вуаллю, — таких бабуль не зустрінеш у селі, там, у селі, бабусям не до капелюшків з вуалями, але чого він раптом згадав про село? З нудьги, чи що?
— Володимире, — завідувач усіх називав на ім’я, — ти її знаєш?
Він показав рукою на третю особу.
Поміж двох дорослих, як поміж стражів, сиділо тихеньке дівча в панамці, футболці в горошок, джинсовому сарафанчику поза коліна, біленьких шкарпеточках і пласких босоніжках, — сиділо зіщулено, вклавши долоні між коліна, схиливши набік голову з дрібнохвилястим волоссячком і виглядаючи років на дванадцять.
— Котру з них?
— Не викручуйся: справа серйозна.
Певно, що серйозна, останнім часом у нього не буває несерйозних справ. То весілля, то траур…
— Нехай зізнається, нехай… — знову дідуля. Бабуля нахилилася поза спиною дівчинки і щось їй прошепотіла. — Бо ми подамо заяву в міліцію.
— Володимире, ти краще сядь. Е ні, курити я тобі тут не дозволю. Панове Єрмоленки звинувачують тебе у… ти сидиш, Володимире, добре сидиш? — у розбещенні їхньої малолітньої онуки. І в них є докази.
Завідувач кинув Владові пачку фотографій.
— Так-так, докази надійні, надійніших не буває, ми були б одразу подали заяву…
Влад одним ударом вибив цигарку, припалив і затягнувся.
— Ти оглух? Тут не можна курити, — нагадав завідувач, підсуваючи до нього попільничку. — Я теж, поки тебе чекав, не втримався.
— А дитина? Про дитину ви подумали?
— Спокійно, панове, зараз ми з усім розберемося. Галинко, принеси нам кави.
— Ви нас кавою не годуйте, ми…
— Я сказав — спокійно.
Вони нарешті замовкли. Влад струсив попіл у попільничку і взявся за фотки.
На них — професійних, цифрових, п’ятнадцять на двадцять один, з позначенням дати й часу зйомок — були зафіксовані оголені ділянки тіла: окремо плечі, зап’ястя, шия, груди, сідниці, стегна з внутрішнього боку, — і на кожній ділянці цього тіла — синці, де більші, де менші…
Влад відклав фотки і струсив попіл просто на килим.
— Ти мені не нароби тут дір. Килим дорогий.
— У нас іще є висновок від лікаря, так-так…
Бабуля знову нахилилася до діда — одразу видно, хто керує парадом, — вислухавши її, дідуля знову почав підскакувати:
— У нас є все, що потрібно, щоб засадити його за статтею, не подумайте, ми теж спочатку не повірили, але лікар підтвердила, що синці з’явились у понеділок, і все зафіксувала…
У понеділок. А сьогодні що? Середа.
— Де ти був у понеділок між п’ятою і шостою, — не раджу тобі викручуватися, Бармак?
— Тут, у своєму кабінеті.
— Усе сходиться, бачите-бачите?..
— Панове, давайте по порядку. Де була твоя медсестра у цей час?
— Я її відпустив. Відвідувачів не було…
— Зрозуміло. Чому ж ти сам залишився, тільки не кажи про робочий час?
— Чекав. До мене мали прийти… під кінець дня.
— Хтось іще був із тобою?
— Ні.
— Бреше, вона там була, наша онучка!
— Дякую, Галинко, прошу пригощайтесь, я лише хочу все перевірити. Ніхто не підходив, не заглядав, ні прибиральниця, ні..?
— Він замкнувся у кабінеті разом із нею! Ми посилаємо дитину до зубного, а вона приходить із плачем! А ви його тут іще кавою пригощаєте!
Дідуля був природженим промовцем, дати б йому ще трибуну, пару слухачів і бабулю під трибуну посадити — такий би мітинг вийшов, пальчики оближеш…
— Володимире, скажи мені щось утішне.
— Не хочеш, тоді я тобі скажу. Панове Єрмоленки стверджують, що ти запросив їхню онуку до кабінету, замкнув двері на ключ, посадив її у крісло і почав пояснювати деякі особливості функціонування жіночого тіла, — ось тут написано конкретніше, якщо бажаєш, можеш ознайомитись, якими ти поясненнями там займався, — це тривало півгодини, потім за дверима почулися кроки, дівчинка вирвалася, підбігла під двері й сказала, що буде кричати, якщо ти її зараз же не випустиш… Попереджу твоє цілком закономірне запитання: увесь цей час вона не кричала, тому що ти її залякав…
— Він сказав, що повириває їй зуби, якщо вона закричить!