Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Радий, що йому сподобалося, пане Вілкінсон, — відсутньо сказав Мокр.
Кілька разів господині, в яких він у різний час винаймав житло, приносили передачі для «бідного хлопчика, який збився з дороги», а Мокр завжди волів інвестувати у щедрість. Зрештою, така кар’єра, як у нього, ґрунтувалася в першу чергу на стилі.
— Загалом кажучи, пане, — знову заговорив Вілкінсон, — ми з хлопцями тут усе думали, чи не побажаєте ви, ну, в таку хвилину, полегшити свою долю, висловившись на предмет місця розташування, ну, в якому перебуває та точка, де, ну, розташовано місце, словом, де ви сховали всі вкрадені вами гроші?..
Уся в’язниця затихла. Вуха нашорошили навіть таргани.
— Ні, я не можу цього зробити, Вілкінсоне, — гучно сказав Мокр, витримавши достатню для драматичного ефекту паузу.
Він поплескав себе по кишені куртки, підняв угору пальця й підморгнув.
Охоронці запосміхалися у відповідь.
— Абсолютно розуміємо пана, — запевнив Вілкінсон. — А тепер ви би перепочили, бо за пів години будемо вас вішати.
— Гей, а сніданок мені принесуть?
— Сніданок у нас не раніше сьомої, прошу пана, — із докором сказав тюремник. — Але знаєте що, я принесу вам сандвіч із беконом — адже це ви, пане Спенґлер.
І ось до світанку лишалося кілька хвилин, і саме він був тим, кого провели коротким коридором до маленької кімнатки під ешафотом.
Мокр зауважив, що бачить себе ніби зі сторони, наче якась його частина випливла з його тіла на кшталт дитячої повітряної кульки на ниточці — і ниточку ось-ось відпустять.
Кімнатку освітлювало лише те світло, яке потрапляло ззовні крізь тріщини в підлозі ешафота, а найбільше — крізь щілини по краях великого люка. Петлі цього люка саме старанно змащував чоловік у каптурі, що закривав обличчя.
Коли вони увійшли, він припинив свою діяльність і сказав:
— Доброго ранку, пане Спенґлер, — він послужливо підняв каптура. — Це я, Деніел Мотузяник на прізвисько «Раз-і-все»[3]. Сьогодні, пане, я — ваш кат. Прошу пана не хвилюватися. Я повісив десятки людей. Незабаром ми з вами розпрощаємося.
— Чи правда, Дене, що коли людину не вдається повісити з трьох спроб, вирок скасовують? — поцікавився Мокр, тим часом як кат ретельно протирав руки ганчірочкою.
— Чув я таке, пане, чув таке. Але ж не просто так, пане, мене кличуть «Раз-і-все». Чи бажає пан сьогодні мати чорного мішка?
— А що це дасть?
— Ну, дехто вважає, що це додає хвацького вигляду, пане. А ще вирячених очей не видно. Насправді це більше для видовищності, пане. Тут зранку вже чималий натовп зібрався. Думаю, це все та чудова стаття про вас у вчорашньому «Часі». В ній різні люди розповідають, яким чудовим молодим паном ви були і всяке таке. Е... Чи не могли б ви підписати мені мотузку, пане? Я маю на увазі, потім я ж уже не зможу вас попросити.
— Підписати мотузку? — перепитав Мокр.
— Атож, — підтвердив кат. — Це, типу, традиція. Багато хто купує використані мотузки. Колекціонери, так би мовити. Трохи дивно, але кожному своє, еге ж? А підписана, ясно, більше коштує, — він помахав грубим шнуром. — У мене й спеціальне перо є, яке може по мотузці писати. По підпису через кожні пару дюймів, га? Просто підписи, присвят не треба. Для мене це заробіток, пане. Буду дуже вдячний.
— Будете настільки вдячні, що не повісите мене? — уточнив Мокр, приймаючи перо.
Відповіддю був сміх, до якого вдаються, аби показати, що оцінили гарний жарт. Вдоволено киваючи, пан Мотузяник стежив, як Мокр підписує мотузку по всій довжині.
— Чудово, пане, — це ж ви підписуєте мій пенсійний план. Так... Усі готові?
— Я — ні! — швидко сказав Мокр, чим викликав новий вибух загальних веселощів.
— Але ж ви й красава, пане Спенґлер, — сказав Вілкінсон. — Без вас тут усе буде геть не те, от правда.
— А для мене наскільки все буде не те, — зауважив Мокр.
Навколишні й це сприйняли як тонкий дотеп. Мокр зітхнув.
— Ви й справді гадаєте, що це все стримує злочинність, пане Мотузянику? — поцікавився він.
— Ну, як назагал, я гадаю, тут важко відповісти, бо ж важко фіксувати злочини, яких не сталося, — відповів кат, востаннє перевіряючи, чи добре відчиняється люк. — Але концептуально, пане, я сказав би, що це дуже дієво.
3
В оригіналі ката звуть Daniel «One Drop» Trooper. Останнє слово означає не просто військового, а зазвичай парашутиста. Зрозуміло, у випадку парашутиста в польоті ми маємо справу з людиною, яка висить. — Прим. пер.