Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Кажуть, загроза бути повішеним на світанку чудово зосереджує мислення; на жаль, тим, на чому зосереджується розум, неодмінно виявляється той факт, що він перебуває в тілі, яке на світанку повісять.
Чоловікові, якого мали повісити, люблячі, хай і не дуже далекоглядні, батьки дали колись ім’я Мокр фон Губперук, але він не збирався зганьбити це ім’я — наскільки це взагалі було можливим — тим, що під цим іменем його повісили б. Світові, і зокрема тій його частині, де виносять смертні вироки, він був відомий як Альберт Спенґлер[2].
І ось він прийняв позитивніший погляд на ситуацію та зосередився на шансі не бути повішеним на світанку, в першу чергу — на шансі видовбати ложкою крихкий цемент навколо каменя в стіні своєї камери. Наразі ця робота забрала в нього п’ять тижнів і перетворила ложку на щось, більше схоже на пилочку для нігтів. На щастя, постіль тутешнім постояльцям ніхто не міняв, а то б тут знайшли найважчий на світі матрац.
Камінь, який став предметом його уваги, був великим і важким, і в нього було вбито залізну скобу для кріплення кайданок.
Мокр сів обличчям до стіни, обома руками стиснув залізну дугу, вперся ногами в сусідні камені й потягнув.
Його плечі зсудомило, й червоний туман заслав йому зір — але брила виповзла зі стіни з тихим і якимсь неадекватним «дзень!». Мокр із зусиллям відсунув її вбік і зазирнув у дірку.
Вона була затулена іншою брилою, і цемент навколо неї був підозріло свіжим і міцним.
А просто перед ним лежала новенька ложка. Вона аж сяяла.
Уважно її роздивляючись, він почув за спиною аплодисменти. Він озирнувся (сухожилля агонічно затріщали) і побачив кількох охоронців, які спостерігали за ним через ґрати.
— Чудово зроблено, пане Спенґлер! — гукнув один із них. — Рон винен мені п’ять доларів! Я ж казав йому, що ви — впертюх! Це справжній впертюх, казав я!
— Це ви все підлаштували, Вілкінсоне? — слабким голосом спитав Мокр, роздивляючись відблиски світла на ложці.
— О, пане, то не ми. Наказ Правителя Ветінарі. Він вимагає, щоб усім приреченим в’язням надавалася перспектива звільнення.
— Звільнення? Але ж там стирчить та бісова брила!
— Так, стирчить, пане, авжеж, стирчить, — погодився тюремник. — Бачте, це ж тільки перспектива. Не звільнення як таке. Ха, то було б трохи по-дурному, еге ж?
— Еге ж, було б, — погодився Мокр.
Він не став додавати «виродки ви». Ці шість тижнів охоронці поводилися з ним досить людяно, а він завжди старався налагоджувати з навколишніми добрі стосунки. В цьому йому не було рівних. Навички комунікації були частиною його капіталу; власне, вони й становили практично весь той капітал.
Крім того, ці люди мали великі дрючки. Тож він обережно додав:
— Декому це може здатися жорстоким, Вілкінсоне.
— Так, пане, ми йому про це казали, пане, але він сказав, що нічого подібного. Він сказав, що це, — тюремник наморщив лоба, — тру-до-те-ра-пі-я, яка корисна для здоров’я і для того, щоб не сумувати, бо дає найбільший з усіх скарбів, а саме — Надію, пане.
— Ах, надію, — похмуро буркнув Мокр.
— Ви ж не засмучені, правда ж, пане?
— Засмучений? Чого б це я мав бути засмученим, Вілкінсоне?
— От якраз перед вами в цій камері сидів один, то він проліз через злив. Дуже маленький був чоловічок. Дуже спритний.
Мокр поглянув на невеличку решітку в підлозі. Він витягнув би її за кілька секунд.
— Вона веде до річки? — поцікавився він.
Тюремник усміхнувся.
— Ви б так і подумали, правда ж? Отой хлопець таки засмутився, коли ми його виловили. Приємно бачити, що ви вловили ідею, пане. Ви для всіх нас були прикладом, пане, у своїй поведінці. Цементну крихту пхали в матрац? Дуже розумно, дуже чисто зроблено. Дуже охайно. Ми справді раді були вашій присутності. Між іншим, пані Вілкінсон переказувала вам вдячність за святкового кошика з фруктами. Шикарна штука, авжеж. Там навіть кумквати були!
— О, нема за що дякувати, Вілкінсоне.
— Начальник в’язниці аж позеленів від заздрощів, бо в його кошику були тільки фіги, але я сказав йому, пане, що ці фруктові кошики — вони як життя: поки не зазирнеш під ананас, ніяк не вгадаєш, що ж там під ним. Він теж переказував вам вдячність.
2
Одне зі значень слова «spangler» — шпигун; разом із тим, дієслово «spangle» означає різні варіації слова «блищати». У США серед носіїв цього прізвища відомі, по-перше, старовинна родина великих виробників цукерок, а по-друге, популяризатор науки і філантроп на ім’я Стів. Відтак дослідники творчості Пратчетта мають різні думки про те, що (або кого) мав на увазі сер Террі; лунають навіть підозри про натяк на відомого німецького філософа Освальда Шпенґлера, хоча в того прізвище пишеться через «е» замість «а». — Прим. пер.