Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
А, і ще вони запам’ятовували, що до зустрічі з ним були заможніші.
О третій ночі двері вибухнули всередину. Саме вибухнули: по стінах забарабанили шматки деревини. Але Мокра в ліжку вже не було: він пірнув у вікно раніше, ніж перший з цих шматків упав на підлогу. Це був рефлекс, що не потребував задіювати мислення. Крім того, перш ніж лягти спати, він вжив певних застережних заходів, і велика діжка з водою під вікном мала пом’якшити його падіння.
Та зараз її там не виявилося.
Хто б не забрав її звідти, не забрав землю, на якій вона стояла, тож саме земля й зупинила його політ, вивихнувши йому за це щиколотку.
Він змусив себе підвестися, постогнуючи від болю, і на одній нозі застрибав алеєю, притримуючись за стіну. Готельні стайні були з протилежного боку будівлі; все, що йому було потрібно, — це видертися на коня, будь-якого коня...
— Пане Гупперук? — проревів великий голос.
О боги, це був троль, це звучало як троль, і то великий, він і не знав, що їх можна зустріти тут, вдалині від великих міст...
— Ви Не Втечете І Не Сховаєтеся, Пане Гупперук!
Стоп-стоп, він же нікому в цих місцях не називав свого справжнього імені, чи не так? Але це були думки на задвірках свідомості. За ним женуться, і треба бігти геть. Ну чи стрибати.
Біля задніх воріт стаєнь він наважився озирнутися. В його кімнаті виднівся червоний відблиск. Вони ж не збираються все тут спалити через пошуки кількох доларів? Всі ж знають, що якщо вам вдавалося розжитися якоюсь доброю підробкою, то її якомога швидше сплавляли іншому дурникові, авжеж? Але дечиї мізки лікуванню не підлягають.
Його кінь був у стайні сам-один і, схоже, сприйняв його появу без захвату. Підстрибуючи на одній нозі, Мокр зумів-таки його загнуздати. Морочитися з сідлом сенсу не було. Він умів їздити й без сідла. Прокляття, одного разу він їздив навіть без штанів — на щастя, всі ті смола та пір’я допомогли йому не звалитися. У справі поспішного виїзду з міст він був чемпіоном світу.
Він почав виводити коня зі стійла, коли почув брязкіт.
Поглянувши під ноги, він розкидав солому.
Там лежав яскраво-жовтий металевий брусок, що з’єднував два короткі ланцюги, приковані до жовтих кілець на передніх ногах коня. Тепер кінь міг рухатися тільки так само, як він — підстрибом.
Його стриножили. Прокляття, його стриножили...
— Ох, пане Гуппер-р-рук! — розкотився голос по всьому подвір’ю перед стайнями. — Хочете Дізнатися Правила, Пане Гупперук?
Він у відчаї роззирнувся навколо. В стайні не було нічого, що могло би правити за зброю, та й у будь-якому разі зброя змушувала його нервуватися, тому він ніколи її й не носив. Зброя ну аж занадто підвищувала ставки. Значно краще було покладатися на талант красномовства, на те, щоби збити супротивника з пантелику, а якщо це не спрацьовувало, на добрі підошви та вигук «Дивися, що це он там?».
Та зараз він мав чітке відчуття, що хоч би він і говорив скільки завгодно, слухати його ніхто не збирався. А в сенсі швидкої втечі він міг покладатися лише на стрибки на одній нозі.
Дещо в стайні таки було — мітла і дерев’яне відро для вівса в кутку. Він затиснув кінець мітли під пахвою, аби використати її за милицю, і, коли до дверей наблизилося гупання важких кроків, взявся за ручку відра. Коли двері розчахнулися, він щосили вдарив відром у отвір і відчув, як воно розлетілося на друзки. Повітря сповнилося трісок. За мить пролунав удар важкого тіла об землю.
Він перестрибнув через тіло і, хитаючись, поквапився геть.
Раптом його здорову щиколотку обхопило щось таке ж міцне і тверде, як кайдани. Якусь мить він впирався мітлою, а потім упав.