Поїзди особливого призначення
- Автор: Грабал Богумил
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Поїзди особливого призначення». Краткое содержание книги:
За цією повістю чеський режисер Їржі Менцель зняв одноіменний фільм, який у 1967 році отримав премію Оскар, як найкращий фільм іноземною мовою.
Життю учня залізничного диспетчера Мілоша Грми не позаздриш. Німці окупували його країну, дідуся переїхав ворожий танк, а літаки союзників регулярно бомбардують сусідні міста. Особисте життя складається невдало, примушуючи замислюватися про суїцид.
Проте Мілош сповнений рішучості попри все стати справжнім чоловіком. Прикладом для наслідування йому служить диспетчер Губічка, який активно співробітничає з місцевими партизанами...
Українською мовою раніше не видавалася
Завтра я стоятиму біля колій на моїй станції, де всі поїзди, що прямують з заходу на схід, позначені у розкладі непарними числами, а поїзди, що прямують зі сходу на захід — парними. За три місяці я вивчуся на диспетчера і працюватиму на вокзалі, через який проходять дві магістральні колії. Та магістральна колія, що йде із заходу на схід, має номер один, а інша, що йде зі сходу на захід, має номер два. І всі колії, що знаходяться по праву руку від колії номер один , мають непарні номери — три, п’ять, сім і далі, а всі колії, що лежать по праву руку від магістральної колії номер два мають парні номери — чотири, шість, вісім, десять і далі. Але ця нумерація лише для нас, працівників державних залізниць, бо з погляду звичайного пасажира, що стоїть на пероні вокзалу, наприклад на моїй станції, першою колією є п’ята, другою — третя, третьою — перша, четвертою — друга... Завтра рано вранці я вберуся в однострій, чорні штани і синю блузу, форменний плащ з латунними ґудзиками, які мама начистила сідолом, а потім застібну гарні комірці на мундирі та плащі, на яких нашиті однакові знаки, за якими кожен залізничник може зразу розпізнати мій чин. Шкільний ґудзик на комірці засвідчує, що я маю середню освіту. Блискуча зірка, вишита золотими нитками, дає всім знати, що я учень на залізниці. І ще на комірці сяє найгарніший знак — крилате колесо, оздоблене фіолетовими та синіми блискітками, крилате колесо, подібне до золотого морського коника. Я виїду з дому ще до схід сонця, мама дивитиметься мені вслід, непорушно стоячи за фіранкою, і за всіма вікнами, повз які я поїду, стоятимуть люди і, так само, як мама, дивитимуться на мене, відхиляючи фіранку пальцем. А я переїду міст і, виїхавши на поле, вільно зітхну. Я більше люблю їздити на службу велосипедом, ніж поїздом, бо над річкою можу вільно дихати. Тут немає жодних вікон, жодних засідок, жодних голок, встромлених тобі в потилицю.
В диспетчерській нічого не змінилося відтоді, як я був там востаннє. Блок для закривання магістральних колій нагадував велетенський гральний автомат, стіл з телеграфом стояв біля вікна, з якого було видно п’ятикілометрову польову дорогу, обсаджену старими яблунями. Дорога вела до замка князя Кінського, перший поверх якого сьогодні вранці був схований в тумані, від чого здавалося, що замок висить на золотому ланцюзі. На столі знаходилися три телеграфних апарати, випущені пів століття назад фірмою Siemens Halske і три журнали для телеграм. А ще два телефони для магістрального зв’язку та три станційних телефони. Всі вони без кінця озивалися, через що в диспетчерській постійно лунало ніжне вуркотіння, дзенькіт та щебетання телеграфів і телефонів, наче у зоомагазині, що торгує співочими пташками. Віконце до зали очікування було завішене зеленою фіранкою, підвішеною на мідних кільцях, поряд з ним стояла залізна скриня і машина для датування квитків. Диспетчер Губічка привітався зі мною і сказав, що ми працюватимемо разом, після трьох місяців лікування маю відновити навчання. Потім пан диспетчер спитав, котра година, і відгорнувши рукав на моєму зап’ясті, подивився не на годинник, а на шрами, що лишилися від порізів.
Я почервонів і зробив вигляд, що шукаю свій червоний кашкет. Він знайшовся у скрині, весь вкритий порохом, на якому відбилися сліди мишачих лапок. Обтрушуючи в променях ранкового сонця свій форменний кашкет, я почув, як в голубнику туркочуть голуби пана начальника станції. За вокзалом було видно іподром з перепонами, зменшену копію великого іподрому в Пардубицях. Князь Кінський розводив породистих коней, з якими вигравав не лише на пардубицьких перегонах, але і на ліверпульських, де заробив майже мільйон фунтів стерлінгів. Була це така сила грошей, що князь почав будувати на нашій маленькій станції величезний кінематограф, театр і концертний зал для нашого невеличкого містечка, але не добудував і перетворив його на величезну комору, найгарніший зерновий склад на світі, вхід до якого був прикрашений римськими та грецькими колонами. Називався цей склад по-англійськи — «Ліверпуль»...
Рівно опів на восьму до диспетчерської вступив пан начальник. Він важив майже центнер, проте жінки казали, що танцює він неймовірно легко. Зачісуючися, він гнав волосся з лівої сторони голови через лисину на праву, а волосся від правого вуха гнав у протилежному напрямку через лисину на лівий бік. І часом, коли він ішов по перону, вітер здіймав волосся угору, утворюючи на його голові таку собі готичну арку.