Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Шаста підхопився, почуваючись надзвичайно ніяково, і побіг подивитися, через що це всі вмирають зо сміху. І перед його поглядом постало кумедне видовище: злощасний Рабадаш звисає з муру замку, люто брикаючись та дриґаючи ногами, і не може зовсім трохи дістати до землі. Він за щось зачепився кольчугою, яка затулила йому половину обличчя, і мав вигляд людини, яка насилу вдягає дуже тісну сорочку. А сталося насправді ось що (і можете бути певні, цю історію того дня переказували не раз). На початку битви один із велетнів невдало наступив на Рабадаша своїм чоботом на шипах, невдало, тому що не розчавив його, хоч цього й прагнув, а лише розірвав шипами його кольчугу, так само, як ви або я можемо роздерти звичайну сорочку. Отже, у Рабадаша, на той час, як він зустрівся з Едмундом біля брами, на спині в кольчузі була діра. Коли Едмунд відтіснив Рабадаша до муру, той стрибнув на кам’яну брилу і стояв там, обсипаючи Едмунда ударами. Потім, коли він побачив, що тут, на підвищенні, він є гарною мішенню для стріл, Рабадаш хотів знову зістрибнути вниз. Йому здавалося, що він грізний і великий; здавалося це й іншим, але лише одну мить, коли він стрибнув із криком: «Гнів Таша впаде з небес». Він мав стрибнути вбік, оскільки юрма перед ним не залишала йому місця для призмлення. А потім, найточнішим чином, яким лише можна побажати, діра на його спині зачепилася за гак у мурі (давним-давно на цьому гаку висіло кільце, щоб прив’язувати коней). Тепер він теліпався, немов білизна, яку повісили сушитися, і всі з нього сміялися.
— Спусти мене вниз, Едмунде! — заволав Рабадаш. — Спусти мене і бийся зі мною як король і чоловік; або, якщо ти занадто боягузливий, щоб зробити це, убий мене відразу.
— Звичайно, — почав був король Едмунд, але король Лун перервав його.
— Із дозволу вашої величності, — звернувся король Лун до короля Едмунда, — немає потреби так говорити. — Потім він обернувся до Рабадаша і промовив: — Ваша королівська високосте, якби ви зробили цю пропозицію тиждень тому, я б відповів, що не було нікого у володіннях короля Едмунда, починаючи з Великого короля і закінчуючи найменшою розумною мишкою, хто б цю пропозицію відкинув. Та напавши на Анвард у мирний час без попередження, ви показали себе не лицарем, а людиною без честі, тому лицар не може схрестити з вами меча… Зніміть його, зв’яжіть і стережіть, поки ми не вирішимо, що з ним робити далі.
Сильні руки забрали меч у Рабадаша і відвели його в замок: він кричав, погрожував, сипав прокльонами і навіть плакав. Він міг гідно витерпіти тортури, але не міг витерпіти того, що став посміховиськом. У Ташбаані всі завжди сприймали його всерйоз.
А Корін підбіг до Шасти, схопив його за руку і потягнув до короля Луна з криком:
— Ось він, батьку, ось він.
— Ага, ось і ти нарешті, — сказав король Лун дуже суворим голосом. — І ти брав участь у битві, попри заборону? Хлопчику, ти розбиваєш серце свого батька. У твоєму віці дістати різку-дві буде корисніше, ніж взяти меч у руки.
Але всі, включно з Коріном, бачили, що король дуже пишається ним.
— Не лайте його більше, сір, якщо ви ним задоволені, — сказав лорд Даррін. — Його високість не був би вашим сином, якби не успадкували ваших чеснот. Ваша величність засмутилися б значно більше, якби довелося сварити його за протилежне.
— Гаразд, — пробурчав король. — Ми не звернемо цього разу на це увагу. А тепер…
Те, що сталося потім, здивувало Шасту більше, ніж все, що траплялося з ним до цього. Раптово він опинився у ведмежих обіймах короля Луна, який розцілував його в обидві щоки. Потім король знову його поставив на землю і сказав:
— Станьте разом хлопчики і дозвольте всьому двору побачити вас. Візьміться за руки. Отже, панове, є в кого які сумніви?
Шаста так і не зрозумів, чому всі пильно подивилися на нього та на Коріна і про що взагалі була розмова.
Розділ 14
Як Ігого мудрості набрався
А тепер настав час повернутися до Аравіс і коней. Пустельник, дивлячись у ставок, зміг повідомити їм, що Шасту не було ані вбито, ані навіть серйозно поранено, бо бачив, як той зміг піднятися і як привітав його король Лун. Та через те, що він міг тільки бачити, що коїться, але не чув ані слова, щойно битва скінчилася і почалися розмови, дивитися не було на що, тож нічого й заглядати у став. Наступного ранку, доки пустельник був у домі, усі троє зібралися перекинутися слівцем та вирішити, що робити далі.
— З мене досить, — струснула головою Гвін. — Хоч би як добре до нас ставився пустельник — за що ми йому чимало зобов’язані, але час рушати до Нарнії. Я скоро стану товстою, мов поні, — цілими днями щось їм і сиджу без діла.