Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— Зовсім ні, таркине, гривою Лева присягаюся! — обурено заперечив Ігого. — Просто в мене є почуття гордості за себе та своїх товаришів-коней, от і все!

— Ігого! — перервала його Аравіс, яку не дуже цікавило, який там у нього хвіст. — Я давно хотіла в тебе запитати: чого це ти весь час присягаєшся Левом та гривою Лева? Я завжди гадала, що ти левів ненавидиш.

— Так воно і є, — кивнув Ігого. — Та коли я кажу Лев, то маю на увазі, звичайно ж, Аслана, великого рятівника Нарнії, що прогнав із країни Білу Відьму та зиму. Усі нарнійці присягаються його ім’ям.

— То він і справді лев?

— Ні, ні, звичайно ж, ні, — дещо приголомшено відповів Ігого.

— Але ж усі ташбаанські оповіді кажуть, що він і справді Лев, — зауважила Аравіс. — А якщо то не так, чому ж тоді всі його так називають?

— У твоєму віці то важко зрозуміти, — відповів Ігого. — А я був усього-на-всього лошам, коли покинув Нарнію, тож і сам до пуття не розумію.

Кажучи це, Ігого стояв спиною до зеленої стіни паркану, а дівчата заглядали йому в рота. Тон його був доволі повчальний, а очі напівзаплющені, ось чому він не помітив, як Гвін та Аравіс раптом змінилися на обличчі. І не дивно: поки Ігого там собі розпинався, у нього за спиною з’явився величезний лев, який заплигнув на огорожу і тепер балансував нагорі — від такого видовища у дівчат роззявилися роти і мало очі не повилазили. Тим паче яскраво-жовта грива засліплювала, неначе полуденне сонце, і, може, саме тому Лев їм здавався і крупнішим, і більш вражаючим, і загрозливішим, ніж інші, до того ними бачені леви. Він зістрибнув на подвір’я і беззвучно наблизився до Ігого. Гвін з Аравіс стояли, немов зачаровані, не в змозі ані слова вимовити, ані зрушити з місця.

— Без сумніву, — тим часом вів далі Ігого, — коли про нього кажуть, що він лев, то мають на увазі не зовнішність, а риси, а саме: силою він не поступається левові, як лев кидається на ворогів (на наших із вами ворогів, зауважте) чи щось ще. Навіть така маленька дівчинка, як ти, Аравіс, могла б здогадатися, що смішно навіть припустити, ніби той Лев може бути справжнім. Таким припущенням можна навіть образити: якщо він Лев, то він має бути звіром, таким, як Гвін чи я. А раз так, — тут Ігого не витримав та голосно заіржав, — то в нього має бути чотири лапи, хвіст та… ву-ву-вуса! Га-га-га, ги-ги-ги! Гик! Гик! Гик! Ґвалт!

Він заволав «ґвалт» тому, що не встиг він вимовити слово «вуса», як у вусі йому щось залоскотало. Як з’ясувалося, то був Асланів вус. Ігого підскочив, мов ужалений, сахнувся аж до іншого боку огорожі й навіть спробував був перестрибнути її — та довелося повертатися: стіна була зависока для нього, аби заплигнути та накивати копитами далі. Аравіс із Гвін і собі позадкували. Запала напружена тиша.

Але ось Гвін, тремтячи всім тілом, тоненько заіржала та підбігла до Лева.

— Ви такий… такий гарний, що нехай краще з’їсте мене ви, якщо вже так хочете, ніж я просто відкину копита, хоча б і від переїдання.