Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
Аравіс плеснула в долоні:
— Звичайно ж! Оце я дурна! І як чудово все справдилося! Древляндія ніколи ще не була в більшій небезпеці, аніж тоді, коли Рабадаш перетнув Кручену Стрілу із двомастами кіньми, а ти ще не з’явився зі своїм повідомленням. Хіба ж ти не пишаєшся собою?
— Чесно кажучи, мені трохи боязко, — знизав плечима Кор.
— Але ж тепер ти житимеш в Анварді, — із сумом у голосі нагадала йому Аравіс.
— Ох! — вигукнув Кор. — Оце я забалакався! Мало не забув, нащо взагалі сюди приїхав! Батько хоче, аби ти жила з нами. Він каже, що відтоді, як померла матінка, при дворі зовсім немає жінок (вони називають це «двором», але я не знаю чому). Ну ж бо, Аравіс, погоджуйся! Тобі сподобається батько… і Корін. Вони зовсім не схожі на мене: обидва відмінно виховані, і тобі не варто остерігатися, що…
— Облиш-но вже! — обірвала його Аравіс. — Бо інакше ми й справді посваримося. Звичайно ж, я згодна!
— Ходімо тоді до конячок! — зраділо запропонував Кор.
Радісною була зустріч Ігого із Кором, і хоч там як пригнічено не почувався Ігого, він таки погодився спершу завітати до Анварду, а в Нарнію вони із Гвін вирішили піти наступного дня. Усі четверо щиро попрощалися з пустельником і пообіцяли незабаром відвідати його знов. Сонце вже стояло в них над головами, коли мандрівці нарешті пустилися в дорогу. Коні, які були певні, що Кор з Аравіс поїдуть ними верхи, чимало здивувалися, коли Кор пояснив їм, що, окрім як під час війни, коли від усіх вимагається робити все можливе й неможливе, ніхто в Нарнії чи Древляндії і мріяти не може про те, аби їхати верхи на розумному коні.
Це знов нагадало бідолашному Ігого про те, як мало знає він про нарнійські звичаї та скільки ще жахливих помилок він зробить, поки пристосується до тамтешнього життя. Тож у той час, як занурена в щасливі думки Гвін неспішно простувала вперед, Ігого із кожним кроком нервувався та соромився ще гірше.
— Вище носа, Ігого! — підбадьорив його Кор. — Уяви лише, як-то воно для мене. Тебе хоч не збираються тут освічувати. А мені належить навчитися читання, письма, геральдики, танців, історії, музики, тоді як ти зможеш скакати галопом та пустувати на пагорбах Нарнії скільки тобі заманеться.
— Це ще теж невідомо, — важко зітхнув Ігого. — Чи розумні коні дозволяють собі пустощі? А покачатися в траві? А що, як ні? Я не витримаю, якщо мені доведеться від усього цього відмовитися. Що гадаєш, Гвін?
— Я пустуватиму та качатимуся у траві незалежно від того, роблять так у Нарнії чи ні! — відказала Гвін. — Гадаю, нікому до цього й діла немає!
— До замку ще далеко? — несподівано спитав у Кора Ігого.
— Замок за наступним поворотом, — озвався принц.
— Що ж, — зупинив усіх Ігого. — Тоді я збираюся добряче покачатися, хоч би то було й востаннє. Зачекайте на мене хвилинку.
За п’ять хвилин він повернувся, важко дихаючи та весь укритий шматтям папороті.
— Ось тепер я готовий, — тужним голосом повідомив він. — Веди нас, принце Кор. Нарнія і північ!
Вигляд він мав як кінь, що прямує на похорон, а не повертається додому, де на нього чекає довгоочікувана свобода.
Розділ 15
Рабадаш, Великий і Вухастий
Новий поворот стежини вивів мандрівців із лісу на простору зелену рівнину з обробленими полями, по інший бік якої, захищений від північних вітрів високим гірським пасмом, здіймався Анвард. Споруджений із червоно-брунатного каміння, старовинний замок був помітним іще здаля.
Не встигли вони дістатися брами, як їм назустріч вийшов сам король Лун. Якби Аравіс не підказали, що то король, вона б нізащо не здогадалася, бо вигляд він мав такий, нібито щойно виліз із собачої буди. Правду кажучи, Лун і справді оглядав королівську псарню, для чого й вдягнувся в найстаріші з найстаріших одеж, коли йому доповіли про прибуття гостей. Єдине, що він встиг зробити, — помити руки після усього бруду, що залишається після відвідин псарні, а перевдягнутися, звісно, не встиг. Втім, треба визнати, що той вишуканий уклін, яким він винагородив Аравіс, підхоплюючи її під ручку, був по-справжньому королівським, себто таким, від якого кожна жінка почувається королевою.
— Моя юна леді, — мовив він, розгинаючись, — неможливо передати нашу радість від того, що ви потішили нас своїм візитом. Жива була б дорогоцінна дружина наша, ми, не сумнівайтеся, запросили б вас удвічі ласкавіше, ніж я можу це зробити сам. Та це не зменшить мого бажання догодити вам, якого має вистачити на двох. Глибока скорбота оселилася в нашому серці, коли дізналися ми про ті обставини, що спонукали вас покинути батьківський дім. І смуток охопив нас, коли почули ми про ті поневіряння, що спіткали вашу світлість на довгому шляху до нас; та гордістю переповнилося серце, коли принц Кор оповів нам про неабияку мужність вашу, якій позаздрив би й найхоробріший із вояків.