Твори в 4-х томах. Том 2

Вбило стару жінку, що поверталася з базару додому: вона впала безформною купою чорного одягу, а одну ногу їй відірвало і кинуло до стіни найближчого будинку.

На іншій площі вбило ще трьох: вони лежали серед пилюки й каміння, наче три розшарпані клунки старої одежі, після того як осколки стоп'ятдесятип'ятиміліметрового снаряда порсну-ли від тротуару.

Машина, що їхала вулицею, зненацька зупинилася і звернула вбік, як тільки сяйнув спалах і розлігся вибух; водій відійшов, хитаючись, — волосся його разом зі шкірою злізло на очі. Він сів на тротуарі, затуливши обличчя руками, а кров лиснючою плівкою текла по його підборіддю.

Три снаряди влучили в одну з найвищих будівель. Воно й не дивно, оскільки то добрий орієнтир і засіб зв'язку, але стріляти по людях, що гуляли на вулицях, було всупереч правилам війни.

Після артобстрілу я повернувся на наш спостережний пункт, що містився в зруйнованому будинку; до нього було ходьби хвилин десять. Я звідти третій день стежив за боєм: республіканські війська намагались оточити й відрізати клин заколотників, що увігнався в Мадрід ще в листопаді. Його вістря складала клінічна лікарня Університетського містечка, і якби республіканцям вдалося зімкнути кліщі між дорогами на Тремадуру й Корунью, той клин було б ліквідовано.

Від церкви на пагорбі, зруйнованої артилерійським вогнем на наших очах два дні тому, лишилося тільки три стіни без даху, Два великих будинки трохи нижче й три менших ліворуч від них, де закріпилися заколотники, стримували просування республіканських військ.

Учора я бачив, як республіканці наступали на ті позиції: їхні танки, ніби розумні смертоносні жуки, нищили кулеметні гнізда в густому підліску, а гармати тим часом обстрілювали будинки й окопи заколотників. Ми спостерігали за боєм до сутінок, але піхота так і не піднялася на штурм.

Та сьогодні, коли після чвертьгодинної інтенсивної підготовки всі п'ять будинків зникли у хмарі біло-оранжевої пилюки й диму, піхота пішла в атаку.

Бійці лежали за крейдяною лінією нещодавно виритих окопів. Раптом один із них, низько пригнувшись, побіг назад. За ним — іще шестеро, і я побачив, що один упав. Потім вони повернулися, уже вчотирьох. Зігнувшись, наче в зливу на причалі, бійці нерівним цепом пішли в наступ. Дехто залягав, щоб сховатися від вогню, дехто раптом падав і так лишався лежати як деталь краєвиду — синьою плямою на бурому полі. Та ось піхота зникла в підліску, і вперед рушили танки, ведучи вогонь по вікнах будинків.

Раптом в улоговині, якою проходила дорога, щось запалало жовтим полум'ям і повалив жирний чорний дим. Горіло хвилин сорок — полум'я то здіймалося, то згасало, то знову здіймалося, — а потім розлігся вибух. Мабуть, то був танк. Я не певен цього, бо не бачив його, але інші танки пройшли те місце, взявши трохи праворуч, і далі обстрілювали будинки та кулеметні гнізда. Солдати поодинці перебігали повз полум'я, а тоді схилом попід будинками й зникали в лісі.

Рушничні постріли й кулеметний вогонь злилися в суцільну тріскотняву, і ми побачили, як угору повзе ще один танк, а за ним рухається ніби якась тінь. У бінокль було видно, що то щільний цеп піхоти. Танк зупинився, нахиливсь і звернув праворуч, де перед тим, низько пригинаючись, перебігали бійці.