Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
В Канаді є кількасот учителів канадійських шкіл українського походження. Більшість з них знали українську мову (могли легко вчити московську). Англійський уряд вислав до Канади високого посадовця пошукати серед них потрібних йому перекладачів, дорадників. Той урядовець, очевидячки, звернувся до КУК з просьбою дати відповідних кандидатів. КУК навіть не проголосив у пресі про цю золоту нагоду. Ані один з провідників КУК не пішов на цю службу. З цілої Канади зголосився сам один–єдиний С. Фроляк. Решту англійський посланець набрав із жидів, поляків, чехів. Скільки тисяч українців помандрували «на родіну» завдяки цим жидам, полякам — дорадникам, перекладачам, а скільки врятував один С. Фроляк, може скажуть колись архіви.
Пригадаймо повну аналогію з 1918 року, коли Антанта пропонувала тодішньому американському КУК створити український леґіон, а він відмовився. Несприятливі обставини чи «несприятливі» розуми?
Другий приклад. По I–й війні приїхали до Канади десять молодих людей, що скінчили університети в Европі. Ніхто з них не знав англійської мови. З них дев’ять були українці, а один Москвин. По 10–х роках бачимо того Москвина на посаді високого урядовця в Канадській амбасаді в Москві, а українців на малих посадах в канадійській індустрії. Обставини?
90% української еміграційної молоді вчаться на інженерів, лікарів, с. т. техніків, що їх Україна може найняти із чужинців. Але на посади, що на них жодна держава не може призначити чужинців, — на дипломатів, вищих державних урядовців, професорів українознавчих наук, священиків і т. п. кандидатів–українців не маємо. Винна молодь? Ні. Винен провід. (До речі таку ситуацію створюють планово москвини і в УССР. Там техніків–українців є досить, але політичних провідників та професорів українознавства українського походження мала горстка).
Нарешті, подивімось на вільних від «політики» людей. Людей, що взяли на себе найголовнішу роль у житті нації — розбудовувати її основу — Дух нації.
Величезні українські національні духові скарби минувшини лежать донині майже не використані, чекаючи на своїх Шекспірів, Леонардів да Вінчі, Моцартів. На еміграції нема українських письменників, мистців, музик, які йцуть слідами Т. Шевченка чи Лесі Українки. Ті кілька, що були по першій війні, нині замовкли.
Колись славний маляр К. Брюллов намалював великий образ «Загибель Помпеї». Цей образ прославився на весь світ. К. Брюллов намалював жахливу катастрофу, від якої тікають люди. Ми маємо щось о ціле небо, о десять небес більше, як тисячі таких «Помпей». Маємо п’ятсот українських жінок, які з вірою в ПЕРЕМОГУ йдуть у НАСТУП (а не тікають) на московські танки. Яка безмірно безмежна височина тріюмфу людського ДУХА над смертю. «Смертю смерть переміг» — це є назва цього величного образу, це є наше національне воскресіння, бо є виявом переходу нашої нації від оборони до НАСТУПУ. Воскресіння Духу забутих предків — Святославів, Богунів, Шевченків. Сто Брюллових замало передати глибокий зміст цього вияву несмертельного Духа Української Нації. Франція мала одну Жану д’Арк. Ми маємо нараз 500. А скільки тисяч ще є?
Наші емігрантські мистці малюють чи різблять гарні жіночі голівки, квіти,,мирні краєвиди. Жахлива диспропорція між духом народу і духом його еліти. Навіть на таких образах, як «Базар» Л. Перфецького, ми не бачимо слів Щербака: «А служити вам, москвинам, НЕ будемо!»
Ще гіршу диспропорцію бачимо в письменстві та письменниках.
Геройство 300 спартанців прославляється в школах цілого світу. Геройство еспанського Альказару прославляється мовами всього світу. А які ж маленькі виглядають ті спартанці, ті озброєні, загартовані мужі супроти наших 300 дітей під Крутами! Якими ж малюсінькими пігмеями виглядають загартовані вояки за грубими мурами Альказарської твердині у порівнянні з нашими 10–15–річними дівчатками, які конали в жахливих муках у руках московських катів, але не признавалися, де є відділи УПА, яким вони несли харчі чи вістку.
Який нарід в світі має щось подібне?