Тисячолітній Миколай

Оксана не стала витримувати місячного строку, і вже за два тижні агростанційна їдаленька запаморочливо пахла борщем і ковбасами, іржавий Терешко і придворний Ляпка, розбуджені Оксаною з летаргічного сну, металися по всіх усюдах, закуповуючи карасів у рибалок, сметану на молокозаводах, тельбухи на м’ясокомбінатах, на другому тижні свого іспитового строку Оксана до борщу і ковбас долучила карасів у сметані, шашлики з курячої, качиної і гусячої печінки, а тоді коронний витвір свого мистецтва: пиріжки з потрібкою!

Ясна річ, в жорстокій системі координат марксистської світобудови для українських пирогів з потрібкою місця не відводилося. Що таке потрібка, або, висловлюючись мовою вчених лінгвістів, — подрібка? Це свинячі легені, печінка, серце, відварені й дрібно порубані разом з цибулею і всім іншим, кому що смакує, таким чином отримуємо ідеальну начинку для пиріжків, які робляться з учиненого пшеничного тіста, завжди невеличкі, як дитячий кулачок, вміщуються досить тісно на залізному листі, щоб у печі знизу й згори пропікалися вогнем, а з боків взаємно пропарювалися. Завдяки такій, сказати б, виробленій віками технології, пиріжок з потрібкою виходить з печі в триєдиності найвищого пекарського мистецтва: запечений до хрумкоту лискучий, мов полакований, верх, золотиста пориста спідка, яка ще дихає жаром печі, і ніжно-білі боковинки, м’які до звабливої прозорості, яка хоч і не дає змоги побачити те, що в середині пиріжка, але недвозначно натякає, обіцяє непередавані пахощі, неймовірну смакоту і неземне блаженство. А ще ж, вийнявши пиріжка з печі, Оксана гладила їх по голівках пірцем, вмоченим у розтоплене коров’яче масло, а тоді накривала чистим рушничком, щоб «дійшли» і мовби набралися додаткового смаку і сили такої, що відбиває памороки навіть у твердокам’яних більшовиків.

На Оксанині пиріжки з потрібкою пригримів на своєму доволі пошарпаному «газику» сам секретар райкому товариш Стуконіг. Досі наша агростанція не могла похвалитися особливою увагою, вже не кажучи про прихильність товариша Стуконога. У виконання районних планів ніякого внеску, ні великих ферм, ні тобі пасіки з медком, ні садків, ні городів. Создав бог і ніс висякав.

Але тепер товариш Стуконіг зламав традицію. Запах Оксаниних пиріжків з потрібкою владно розпросторився над замерзлим степом, докотився й до райкомівських кабінетів, а за дверима (додамо для точності — подвійними і для звуконепроникності оббитими відповідними матеріалами) головного кабінету вже стояв добродушний Паталашка — не для рапортів про успіхи й досягнення, не канючити асигнування, техніку, добрива і блага (агростанція мала незалежне постачання), а для припросин, для акту, сказати б, неофіціального, зате вищою мірою людяного.