Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
Гай-гай! Ми спатимемо мільйони років після нашої смерті, а тепер треба жити і не піддаватися!
Ми з Оксаною ще не розпакували всіх речей, привезені з Зашматківки книжки й папери громадилися в кутку біля моїх саморобних полиць, я взяв зі столу ніж, розрізав шпагат, знайшов складений учетверо аркуш цупкого паперу, розгорнув його, розгладив на столі перед професором.
Олексій Григорович з характерним для далекозорих людей рухом відхитнувся від розстеленого перед ним плаката, з жартівливою урочистістю продекламував: «Узнаю коней ретивых по их выжженым таврам…»
Плакат звався: «Великие стройки коммунизма», його щойно випустило оте таємниче видавництво, яке негайно роздруковує для всієї країни епохальні виступи вождя, історичні рішення, цінні вказівки і неперевершені наукові відкриття, ясна річ, до моєї забитої дошками Зашматківки такий плакат потрапити не міг, зате цілком закономірно він опинився в нашому райцентрі, де його й придбав мій брат Марко з благородним наміром: подарувати своєму старшому братові. Власне, це був весільний дарунок мого брата. На плакаті зображено було Європейську частину Радянського Союзу плюс Західний Казахстан, Аральське море, Туркменія, блакитні плями Чорного, Азовського, Каспійського і Аральського морів, зелені простори рівнин і пустель, червона кремлівська вежа для означення Москви і яскраві червоні написи великих будов: Куйбишевська, Цимлянська, Каховська, Сталінградська, Тахіа-Таш-ська ГЕС, вся Україна до Києва і Харкова, Російська рівнина до Тули й Пензи, Поволжя, Кубань, Молдавія, Крим вкриті були сіттю полезахисних смуг, і враження було таке, ніби всі безмежні простори нашої землі заґратовано, мов тюремні вікна.
Брат мій був ще надто малий, щоб збагнути похмурий символ цього плаката, вихований під піонерськими барабанами, він незмірно пишався моєю причетністю до здійснення великих сталінських планів перетворення природи, тож і вирішив, що саме цей плакат буде найкращим весільним дарунком і, знайшовши вільне місце між двома позначеннями про Щербаковську і Молотовську ГЕС, ламливими дитячими літерами написав: «Миколі й Оксані Сміянам, які втілюють у життя великий сталінський план перетворення природи, з найкращими побажаннями».
— Подарунок мого брата-восьмикласника, — пояснив я професорові.
Черкас гмикав і чмихав над заґратованою картою.
— Устами младенця… — проронив він мовби сам до себе. — А план справді великий. Грандіозний! Вся наша преса знущається з нещасного шаленця Форрестола[16], який вистрибнув з вікна. Ми не можемо навіть цього, бо вікно заґратоване. Та й немає такого вікна, з якого міг би вистрибнути цілий народ!
Оксана була розгублена й злякана. На якусь мить здалося їй, що душа її, розіп’ята на колючих дротах гітлерівських і сталінських концтаборів, після всіх переслідувань, принижень і знедоленості нарешті знайшла тихе втечище в глибині цих глухих степів, а виходить, що спокою немає ніде, жорстока сила переслідує її й тут, негайно наславши своїм лихим вісником нікчемного Ляпку, і навіть професор Черкас, за мудрим спокоєм якого можна було б заховатися, як за кам’яною стіною, зненацька розверзає перед тобою такі страшні прірви, що вже не знаєш, у що вірити, на що молитися, на що хреститися.
Професор перший помітив, що діється з Оксаною, підняв руки:
— Оксано, пробачте старому дурневі! Розвів тут плачі, зіпсував ваше новосілля…
Оксана зніяковіло підхопилася, забідкалася довкола Черкаса.
— Олексію Григоровичу, прошу вас, не зважайте на мене, дурну. Все, що ви говорите…
— Ет, що там говорю! Може, людям і не треба зазирати за грань їхнього власного часу… Ви маєте свої часи, ми — свої. Я тут розплакався перед вами, якось само вирвалося… Але запевняю вас: тоді ми теж вірили і в оновлення і в ідеали. Я вже згадував колись поета Клюєва, якого згодом замучили десь у Сибіру, то навіть він в тому, може, найкривавішому вісімнадцятому році писав: «Воск с медынью яблоновою, — адамант в словостроении, и цвести над Русью новою будут гречневые гении». Не збулося, не справдились слова поетові. Геніїв немає, гречки теж не дуже густо, бо вона для колгоспів невигідна… Але, як бачите, ідеали були, були…
Професор незграбно підвівся, став виплутуватися з-поміж стільців.
— Даруйте за старечу буркотняву. Все вам зіпсував. Піду вже, не стану більше… Влаштовуйтесь, хочу, щоб вам, Оксанонько, було тут гарно і затишно… і щоб ніякі «вихри враждебные»…
— Може, ми проведемо вас? — запропонувала Оксана.
— Ніяких проводів! Сьогодні — ваш день у вашім домі. А вже від завтра мій дім — ваш дім. Правду я кажу, Миколо?
16
Форрестол — міністр оборони в кабінеті президента Трумена. Переслідуваний маніакальною ідеєю про ракетно-космічну загрозу з боку Радянського Союзу, покінчив з собою, викинувшись з вікна.