Крига. Частини ІII–ІV

Крижана вода заспокоювала моє зболене тіло, я занурився б у неї увесь, якби міг, спочив би на дні під крижаним струменем, із оком, розплющеним на пурпурові хмари й зелень невисоких гір: так би я замерз найохочіше. Кожна наступна необов’язковість мучила мене дедалі більше. За вечерею зі мною спробували заговорити кілька мартинівців — я вів розмову мовчки. Я рухався поволі, завмираючи в позах забуття на довгі миті. Втомлений, збентежений, спустошений, я замерз би тоді найохочіше.

Мене прийняли як брата.

Після багатотижневої подорожі й безугавної нервової шарпанини на шляху, я тепер подовгу спав удень, також лягаючи відразу після настання темряви. З мене вийшла енерґія. Позаяк ніщо не було необхідним, усе було можливим. Я б найохочіше замерз; а так — рахував хмари, лежачи в траві. Видно й у цій манері душі я не особливо вирізнявся з-поміж распутінських зимовиків, бо ніхто не робив мені зауваг чи докорів, — а може, я пускав їх повз вуха, не запам’ятовуючи, — а може, я проганяв неприязних мені першим поглядом. Я ходив з іншими униз, до паломників, коли треба було навести лад. Мужики мали повагу до зимовиків, зазвичай вистачало кількох гнівних слів: якось мені навіть довелося угріти скандалістів тьмідинометричним ціпком. Здавалося, що кожного дня на луки прибувають наступні кілька тисяч мартинівців. Для мене було очевидно, що подібне збіговисько вибухне тут рано чи пізно панікою, істерією чи іншими палкими масовими емоціями, — тим паче, вже напомповане релігійними газами, зазнавши неминучого голоду й злиднів. Частина з них була аскетами, котрі харчувалися лише самою водою і корінцями; частина — якісь мартинівські відламки хлистів чи богумілів: ці здійснювали публічні покутні акти — під акомпонемент бабського виття і дитячого плачу бичували себе до крови, різали «червоні паси», заковувалися у ланцюги. Майже кожну групу очолював свій власний зимовий отець, «святий старець» — їх переважно було просто упізнати, бо вони найсильніше смерділи й плекали бруд. Рухи в них були нервові, погляд лихоманний, на запитання вони відповідали біблійними головоломками й наступними запитаннями, позбавленими виразного зв’язку з попередніми. Проте ледь не кожен із них квапився висловити якесь особливе побажання: чи щоб на південь від його постелі не лежала жодна жінка, чи щоб йому псалми під час сну читати (бо одразу прокидається, адже йому Сатана в сон лізе), а то ще представити йому чимдуж найбільшого грішника в зібранні (зголосився сімдесятилітній бухгалтер із Нижнєудінська). Більшість домагалася криги. Але ніхто тут, звичайно ж, не мав під рукою жодного шматка замороженої маси.