Крига. Частини ІII–ІV

Сонце зайшло, хтось тричі вистрелив у повітря, і на брилу наді мною ступив голий, наче Смерть, дідуган, зимний отець мартинівців-постників. Так почався правдогерць.

Вони говорили, доки не захрипали, падали, втративши рівновагу в проповідницькому гарячкуванні, їх стягали або каменували. А позаяк кожнісінька Істина була тут огидною єрессю для дітей тузіні інших Істин, я був упевнений, що, рано чи пізно, з якогось боку таки полетять каменюки. Різниця лише у тому, чи промовець здатний відчути отой момент, а чи так заслухався у власні слова, що втратив зв’язок із цілим Божим світом. Тих останніх нам доводилося рятувати, — з варти ми давали попереджувальний постріл над головами юрби, а люди в колі стягували пророка на землю; самі ж врятовані галасливо відбивалися від порятунку. Відтак ми перезаряджали зброю, готуючись до нового Одкровення; натовп підсувався на стопу ближче; на брилу вилазив наступний мартинівець-лютовець, розпалений тьмідиною. І так минала ніч.

Після першого дідугана, якого швидко каменували, над людським морем постав диякон; як виявилося, із посланням від архімандрита, але його стягли на землю, ледь він устиг бумагу перед очима розгорнути. На зміну йому на брилу-амвон видряпався дурень юродивый, Божий простак, не здатний висловити й двох логічних фраз укупі. Його всі слухали з великим захопленням і містичною лихоманкою в очах, і до кінця цього довгого белькотіння ніхто не зайшовся ображеним криком, і не кинувся вбивати святого ідіота.

Відтак знову задля зміни слова виступив бывший соловецький чернець. Він ні в чому не перечив юродивому, бо неможливо розумно заперечувати позбавлене сенсу твердження, — лише одразу проголосив: усі страждання через помилкове прочитання математики Апокаліпсиса! Як підрахували святі отці з Константинополя, світ був створений Богом для життя упродовж семи тисяч років, за рахунком Господнім дня тисячолітнього — «бо тисяча літ перед очима твоїми, мов день учорашній, що минув», — що ясно теж описав людові російському Авраам зі Смоленська, а як ми знаємо з першого літопису, хрещення Русі відбулося року 6496 від Сотворіння, отож світ беззаперечно мав скінчитися 1491 року кесаревого календаря — але не скінчився! Не скінчився! Як це можливо, питаю вас, браття! Що ж, учімося бачити правду в Ніколая Бердяєва. Що більше гідне довіри: свята математика чи свідоцтво прогнилої матерії? Тож одне з двох: або ми більше не живемо й світ не існує, або Історія насправді не дійшла до 1491 року після Різдва Христового. Таким чином, ось завдання Криги, й ось чим є люті: янголами, Богом зісланими, аби заморозити нас у поступі діянь наших, поки не сповниться усе для Другого Пришестя. Чому ж найбільше закрижаніли були великі європейські міста, чому саме на садиби людські Зима найсуворіше упала? Бо там триває Історія! Морозили нас так віками, несвідомих, і морозять далі, раз менше, раз більше, й покоління приходять на зміну поколінням, а ми не набагато ближчі до Царства Божого — й така Істина.