Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 288 289 290 291 292 293 294 295 296 ... 548
Перейти на страницу:

Були певні законодавчі рамки, спільні для всієї Австро–Угорської імперії, не були в ній першими й угорці, та марно було би все це приписувати виключно мадярській люті та підступності (?): слід буває, часом, звернути увагу й на себе. Значить, не явили свого часу закарпатці достатнього рівня політичної та загальної культури, аби цьому протиставитись: що ж тут поробиш…

Це тепер, у самостійній Україні, вони базікають про своє якесь окремішнє русинство та вимагають незалежності. А, де ж воно саме тоді було, поміж 1867 та 1907, – оте ваше русинство? – чи було взагалі?

На початку ХХ століття, за австро–імперської свободи – виникають численні українські спортивні, юнацькі, а часом і парамілітарні орґанізації: 1894 – Сокіл, 1900 – Січ та 1910 – Пласт; а 1913 у Львові відбувається перший збір нового товариства – Українських Січових Стрільців.

Ідея таких товариств виявилася на заході України дуже плідною, та хутко поширювалася: всього через рік існувало вже 96 відділень.

Із початком Першої світової створюється 6.08.1914 Українська Бойова Управа, яка має на меті згуртувати українські сили з Січових Стрільців у самостійну військову силу. А вже 21.08.1914 створюється Головна Українська Рада з представників усіх українських політичних сил заходу, під проводом Костя Левицького. Цікаво навести її маніфест, із якого видно політичні спрямуваня західного українства (за Валентином Морозом, «Україна у ХХ ст.»):

Український народе! Надходить важна історична хвиля. Важиться доля держав і народів. Буря війни суне на Європу й нічого її не спинить. Український народ належить до тих народів, на які війна і її наслідки наляжуть найбільше. В таку хвилю народ, що хоче жити, мусить мати одну думку й одну волю і ту свою волю перемінити в діло, яке заважило би історії держав і народів. І тому в тій хвилі представники українського народу в Галичині, всіх політичних напрямків, які лучить один національний ідеал, зібралися в Головну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу. Коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоби ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли на марно, щоби кров батьків принесла добро дітям. Дорога наша ясна. Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що ще не вся Україна в його руках. Перемога Росії мала би принести українському народові австро–угорської монархії те саме ярмо, в якому стогне 30 мільйонів українського народу в російській імперії. Теперешня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, в якій українське національне життя найшло свободу розвитку.

Перемога австро–угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більша буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України. Нехай цей поклик найде відгомін в кожнім українськім серці! Нехай збудить в нашому народі давнє козацьке завзяття! Нехай українське громадянство віддасть всі свої матеріальні й моральні сили на те, щоби історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!

(Цитується за журн. Україна, № 23, 1991)

Отже, так дивились на стан речей на заході, у Західній Україні. Зробимо цьому деякий підсумок. Тільки на те, щоби порівняти зрілість політичного мислення підавстрійського українського заходу, та розкладеного російським пануванням сходу. Не знайти тут, у цьому документі ніяких випрошувань (якоїсь там «національно–територіальної автономії» або «визнання української мови» (в Україні!). Одне слово, всього того політичного недолузтва, з якого розпочала свою «боротьбу за Україну» Українська Центральна Рада (УЦР) на сході. Бо ще III Універсал УЦР товктиме ту ж саму воду в ступі, проголошуючи Українську Народну Республику (УНР) в «складі федеративної Росіі», та доповзе повного суверенітету, суверенної УНР, – тільки наприкінці 1917, перед муравйовською масакрою Києва.

А, між тим, не можна сказати, щоби на сході не було й розумних людей. Коли всі прагнули автономії (якої згодом і домоглися в особі УССР), Українська демократична хліборобська партія відстоювала на сході саме те, без чого не можна бути жодному народові: повний суверенітет народу та приватну власність на землю. Але, подивіться, хто був у проводі партії: В. Шемет (1873–1933), Д. Донцов (1883–1973) та М. Міхновський (1873–1924). Це були класики української національної ідеї, на відміну від грушевських та винниченків, які так ніколи її й не збагнули. Вони тоді не перемогли, але…не забудемо, що проти них працював наймогутніший з титанів новітньої історії та могутній союзник імперії, – людська глупота…

1 ... 288 289 290 291 292 293 294 295 296 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)