Аналітична історія України

Пошукуючи успіху на півночі, де до Німеччини було найближче, росіяни, по перших успіхах, потерпіли капітальну поразку під Танненберґом, у Східній Прусії, та зовсім нищівну на Мазурських озерах, у Польщі. По цьому вони тільки відступали. Але на півдні, зібравши усі сили, зуміли на коротший час окупувати ціль війни – Галичину.

Наслідки цієї окупації були вражаючими. Першим завданням було знищити всі українські орґанізації, просвітянські та наукові: товариство «Просвіта», Наукове товариство ім. Т. Шевченка… Туди були спрямовані «казачьі команди» – досвідчені «каратєлі». Вони негайно понищили всі українські бібліотеки, що збиралися десятками років. Та, книжками з майном – справа не обмежилася. То була, так би мовити, генеральна репетиція майбутніх совєцьких, як їх тепер називають, «етнічних чисток», – 1939 та 1944–1950. Як писав Дмитро Дорошенко – київські тюрми були переповнені галичанами, старими та малими, головне – аби інтеліґентами. Жахливо та неймовірно, але людські втрати оцінюються в мільйони життів. За самими приблизними підрахунками тоді, за кілька місяців 1915, було розстріляно або депортовано до Сибіру до чверті населення Галичини. Пізніше те саме зробили вже з третиною тих, що полишились. Так «вєлікій русскій народ» виявляв тоді свої незмінно братні почуття до українців.

Другою ціллю було захопити західних слов’ян, та після відповідних чисток зігнати їх теж під владу російського царя, але… Як воно спіткнулися вже на першій цілі – годі було думати про другу. Стала на перешкоді власна військова нікчемність та щедро оплачений кайзерівською розвiдкою Жовтневий переворот.

Перша світова дуже хутко набула характеру позиційної війни, а тому унесла без видимих наслідків мільйони життів. Під одним Верденом загинуло, кажуть, не менше 700 000 людей. Тим вона й набула понурої слави найбільш безглуздої війни в людськй історії. Її в один голос засуджували, в широкому спектрі, видатні письменники Європи, від Еріха Ремарка по Анджея Струґа; виключаючи хіба що німця Ернста Юнґера. І, все таки… Подивимося на її наслідки неупередженим оком, порівняємо. Чи аж таким уже безглуздям вона покінчилася?

Так, безглуздя було, було у Версалі, в його несправедливості. Усю відповідальність за це несуть прем’єр Франції Жорж Клемансо (1841–1929) та президент США Вудро Вільсон (1856–1924). Саме ці двоє, недолугі політики та посередні люди (не сказати – розумні) посіяли тоді зуби дракона, які зійдуть невдовзі Другою світовою. Велика шкода, що жоден із них до неї не дожив.