Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Дякую, — кивнув Роланд.
— От якби ви їхали, а не йшли пішки, то легко б від нього відірвалися, — не вгавав Білл. — Швидко б дісталися Вежі й більше б ніколи його не побачили.
— Резонно, — сказав Роланд, проте з таким виглядом, що стало зрозуміло: змінювати думку він не збирається. І Сюзанна зраділа.
— А що ви робитимете з тим, кого звете його Червоним Батьком, якщо виявиться, що він справді панує над Кан’-Ка Но Рей?
Роланд похитав головою, хоча вони з Сюзанною вже обговорювали це питання. На його думку, вони зможуть обійти Вежу так, щоб Король не побачив їх зі свого балкона. А відтак прокрадуться до вхідних дверей під ним. Хоча, звісно, Роланд нічого не міг сказати напевне, поки вони не побачать Вежу й місцевість, на якій вона стоїть.
— Що ж, як на те Божа воля, вода буде, — схилив голову робот, якого колись називали Заїкою Біллом. — Принаймні так казали давні люди. А може, ми й побачимося з вами ще раз, якщо не на цьому світі, то на галявині, де закінчується земний шлях. Хоча не знаю, чи пускають туди роботів. Дуже на це сподіваюся, бо я був би радий побачити багатьох, кого знав колись.
Голос у нього був такий нещасний, що Сюзанна підійшла й простягнула вгору руки, щоб він її підняв, навіть не замислюючись над абсурдністю бажання обійняти робота. Проте він її підняв, і вона обійняла — міцно-міцно. Білл відстояв честь роботів, яку заплямував лихий робот Енді з Кальї Брин Стерджис, і лише за це заслуговував на обійми. Коли його титанові руки зімкнулися довкола неї, Сюзанні спало на думку, що цими руками він міг би переломити її навпіл, якби схотів. Але такого бажання в нього не було. Білл був лагідний.
— Білл, довгих днів і приємних ночей тобі, — побажала вона. — Нехай тобі добре ведеться — ми всі тобі цього зичимо.
— Дякую, мадам. — Він опустив Сюзанну на землю. — Я кажу спс… сепас… спас… — Уііііп! Він стукнув себе по голові, брязнувши металом об метал. — Я кажу велике спасибі. — Він помовчав. — Я усунув заїкання, кажу правду, але, як я вже вам казав, емоції мені не чужі.
Патрік здивував їх обох — майже чотири години невтомно йшов пішки біля Сюзанниного електричного скутера і лише потім втомився та заліз на Хо Фат-ІІ. Вони все дослухалися, чи не завиє сирена, попереджаючи їх, що Білл бачив Мордреда (чи його вчули детектори у «Федеральному»), але так і не почули… хоч вітер і віяв у їхній бік. До заходу сонця вони проминули останні ділянки засніжених земель. Місцевість ставала дедалі рівнішою, і їхні довгі тіні слалися далеко поперед них.
Коли нарешті стали на нічліг, Роланд назбирав гілок для багаття, а Патрік, котрий задрімав, прокинувся, щоб повечеряти величезною порцією віденських сосисок і тушкованої квасолі. (Спостерігаючи, як квасоля зникає у без’язикому роті Патріка, Сюзанна нагадала собі прикрити його шкурами від вітру, коли сама лягатиме спати.) Вони з Юком теж усмак наїлися, але Роланд майже не торкався їжі.
Коли з вечерею було покінчено, Патрік узяв альбом, щоб помалювати, насупився, дивлячись на олівець, і простягнув руку до Сюзанни. Розуміючи, що йому потрібно, вона витягла з сумочки з особистими речами, яка висіла в неї через плече, скляну банку. Її Сюзанна зберегла, бо гострилка для олівців у них була лише одна й вона боялася, що Патрік її загубить. Авжеж, Роланд міг би гострити «Ебергард-Фабери» ножем, але тоді б ними гірше малювалося. Вона перехилила банку і на складену ківшиком долоню висипала її вміст: витирачки, скріпки й потрібний предмет. Кількома швидкими рухами Патрік нагострив олівця, віддав гострилку й одразу ж узявся до роботи. Секунду-дві Сюзанна дивилася на рожеві витирачки й думала, навіщо Дандело завдавав собі клопоту їх відрізати. Щоб подратувати хлопця? Якщо й так, то йому це не вдалося. На пізніших етапах життя, коли тонкі зв’язки між мозком і пальцями в нього трохи ослабнуть (коли маленький, проте беззаперечно блискучий світ його таланту зрушить з місця), йому, може, й знадобляться витирачки. Але поки що помилки лише дарували йому натхнення.
Малював Патрік недовго. Коли Сюзанна помітила, що він клює носом над альбомом в помаранчевому палахкотінні заходу сонця, то забрала альбом з його обм’яклих пальців, вклала спати на візок (який для зручності обіперли об чималий валун, що стирчав із землі), вкрила шкурами і поцілувала в щоку.
У напівсні Патрік простягнув руку й торкнувся болячки під її губою. Сюзанна поморщилася, але терпляче витримала його ніжний доторк. Чиряк знову затягся, та все одно пульсував гарячим болем. Навіть усміхатися їй тепер було боляче. Рука безсило впала — Патрік заснув.