Сповідь відьом

«Метью», — подумала я і пригадала дотик його прохолодних пальців, багатий тембр його голосу і відчуття повноти життя, яке виникало завжди, коли ми були разом.

Я підняла ногу.

І опустила її в комірчині, у кутку, притиснута старою діжкою.

— А що, як вона загубиться? — знервовано спитав Метью. — Як ми повернемо її назад?

— Про це не слід турбуватися, — відповіла Софі, показуючи на мене. — Бо вона вже тут.

Метью різко крутнувся на п’ятах — і полегшено зітхнув, уривчасто віддихнувши.

— Мене довго не було? — спитала я, відчуваючи легке запаморочення та спантеличення, але загалом почуваючись добре.

— Хвилини з півтори, — відповіла Сара. — Цілком достатньо для того, щоб у Метью стався нервовий зрив.

Метью пригорнув мене до грудей і сховав мою голову собі під підборіддя.

— Слава Богу. А коли вже можна буде й мені вирушити з нею?

— Не треба бігти попереду паровоза, — зупинила його Сара. — Будемо просуватися крок за кроком.

Я озирнулася.

— А де Ем?

— У сараї, — відповіла Софі, сяючи від ентузіазму й радості. — Вона невдовзі з’явиться.

Але нам довелося чекати на неї хвилин двадцять. Коли вона з’явилася, її щоки рожевіли від занепокоєння та холоду, але, побачивши мене поруч із Метью, вона трохи розслабилася.

— Діана почала думати про Томаса Джефферсона, — пояснила Ем. — І я злякалася, що вона опиниться в Монтічелло. Та після цього вона зосередилася на своїх почуттях, її тіло стало розмитим по краях, потім я моргнула — і Діана зникла.

Того ж дня, після ретельного тренування з Емілі, я здійснила подорож у часі назад, до сніданку. І кожного наступного дня я подорожувала все далі й далі. Подорожувати у минуле за допомогою трьох предметів завжди було легше, аніж повертатися до сьогодення, яке потребувало величезної зосередженості, а також здатності передбачати, куди й коли ти прибудеш. Нарешті настав час брати з собою Метью.

Сара наполягла на обмеженні конкретних деталей і на більше зосередженості на самому зусиллі.

— Просто вирушай туди, де ти хочеш бути, — казала вона. — А місце якось само про себе потурбується.

Я повела його в сутінковий час до спальні, не кажучи, чого слід чекати. На комоді, перед фотографією моїх батьків, стояла статуетка Діани, а поруч із нею лежала сережка, видобута з ляльки Бріджет Бішоп.

— Хоч як би мені не хотілося провести тут з тобою кілька годин, але вечеря вже майже готова, — запротестував Метью, хоча я й помітила пустотливий вогник у його очах.

— Ми маємо купу часу. Сара запевнила, що я вже готова брати тебе з собою в часову подорож. Ми зараз повернемося в нашу першу ніч у цьому будинку.

Метью на мить замислився, і його очі радісно заблищали.

— Це та ніч, коли в кімнаті з’явилися зорі, еге ж?