Сповідь відьом

На порозі з’явилася Ем. Ми посунулися, даючи їй місце за столом.

— Та я й недавно подорожувала в часі, — зізналася я.

— Коли? — спитав Метью, на мить відволікаючись від прибирання того, що лишилося після щеплень.

— Спочатку на під’їзній алеї, коли ти розмовляв з Ізабо. А потім того дня, коли Сара намагалася навчити мене запалювати свічку, а я вийшла з комірчини до саду. І кожного разу тільки-но я піднімала ногу, думала, куди мені треба йти, а опускала її вже там, де хотіла бути.

— Що ж, це справді схоже на подорож у часі, — повільно мовила Сара. — Ясна річ, ти не подорожувала далеко і нічого з собою не брала. — Вона зміряла поглядом Метью, і на її лиці з’явився сумнів.

У двері постукали.

— Можна увійти? — спитала Софі з протилежного боку дверей.

— Можна, Метью? — спитала Емілі.

— Якщо вона не торкатиметься Діани, то можна.

Ем відчинила двері, й на порозі з’явилася Софі, заспокійливо погладжуючи свій живіт.

— Усе буде нормально, — запевнила Емілі спокійним і безтурботним голосом. — Якщо Метью має речовий зв’язок із місцем, до якого ви подорожуєте, він не обтяжуватиме Діану, а навпаки — допомагатиме їй.

З-за Софі визирнула Міріам.

— Що тут цікавого? — спитала вона.

— Ми обговорюємо подорожі в часі, — відповіла я.

— А як ти тренуватимешся? — поцікавилася Міріам, обходячи Софі. Коли ж та рипнулася було слідком за нею, вона рішуче і досить безцеремонно відіпхнула її назад до дверей.

— Діана вирушить у минуле спочатку на кілька годин, потім — на довший час. Ми повільно будемо подовжувати час, а потім — збільшувати відстань. І насамкінець ми додамо Метью — і побачимо, що з того вийде. — Сара поглянула на Емі. — Ти зможеш їй допомогти.

— Та трохи, — обережно відповіла Емілі. — Колись Стівен розповідав мені, як він це робив. Для подорожей у минуле він ніколи не користувався заклинаннями, бо був могутнім чаклуном і добре обходився без них. Зважаючи на те, що Діана ще змалечку подорожувала в часі й має проблеми з заклинаннями, то краще нам наслідувати приклад Стівена.

— А чому б вам із Діаною не піти до сараю і там не спробувати? — діловито запропонувала Сара. — Вона зможе повернутися до комірчини.

Коли за нами рушив Метью, Сара виставила руку і зупинила його.

— Залишайся тут.

Обличчя Метью знову посіріло. Йому не сподобалося, що я піду в іншу кімнату, ба — більше — в інший час.

Сарай для хмелю й досі зберігав пахощі колишніх врожаїв. Ем стала напроти мене і почала стиха видавати мені вказівки.

— Стій якомога спокійніше і не рухайся. Ні про що не думай.

— Ти говориш як мій наставник із йоги, — зазначила я, розставляючи кінцівки в позу гори.

Ем усміхнулася.

— Мені завжди здавалося, що йога та магія мають багато спільного. А тепер заплющ очі. Подумай про комірчину, з якої ти щойно вийшла. Твоє бажання опинитися там має бути сильнішим за бажання бути тут.