Сповідь відьом
- Автор: Харкнесс Дебора
- Серия: Всі душі #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1276-6
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сповідь відьом». Краткое содержание книги:
— Що це таке? — спитала я, простягаючи вказівний палець до нерівних збляклих стібків.
— Не чіпай! — скрикнула Ем.
— Я вже чіпаю його, — відповіла я, сконфужено підвівши голову. — Бо воно сидить у мене на колінах.
— Ніколи не бачила такої старої ляльки, — озвалася Софі, оглядаючи химерний витвір.
— Лялька? — насупилася Міріам. — А хіба хтось із твоїх предків не потрапляв у халепу саме через ляльку?
— Так, Бріджет Бішоп, — проказали в унісон Сара, Емілі та я.
А стара жінка у довгій спідниці та оздобленому корсеті вже стояла біля моєї бабусі.
— Це твоя? — пошепки спитала я.
Бріджет усміхнулася куточком рота.
— Будь обережна на роздоріжжі, доню. Ніхто не знає, які таємниці криються там.
Поглянувши на ляльку, я легенько торкнулася хрестика на її грудях. Тканина тріснула і оголила набивку, зроблену з листя, прутиків та сухих квітів. У повітрі поширився запах сухої трави.
— Рута, — сказала я, пригадавши чай, який мене вчила готувати Марта.
— Якщо судити із запаху, то це — конюшина, рокитник та берестяна кора, — зазначила Сара, ретельно принюхавшись. — Цю ляльку зробили для того, щоб когось привабити — здогадно Діану — але вона має також захисне закляття.
— Ти добре її навчила, — сказала Бріджет бабусі, схвально кивнувши на Сару.
На коричневому фоні нутрощів ляльки щось блиснуло. Я потихеньку смикнула його — і лялька розпалася на шматки.
— От і кінець, — зітхнула Бріджет. Моя бабуся заспокійливо поклала руку їй на плече.
— Це сережка. — Її вишукана золота поверхня спіймала світло, і в його відблиску на її кінці показалася величезна перлина у вигляді сльози.
— Якого це біса одна з сережок моєї матері потрапила до ляльки Бріджет Бішоп? — спитав Метью, аж посірівши від гніву.
— А чи не знаходилися сережки твоєї матері там же, де й статуетка тієї давно минулої ночі? — спитала Міріам. І сережка, і шахова фігурка були старішими за ляльку, старішими за будинок Бішопів.
Метью на мить замислився, а потім кивнув.
— Так. Тобі вистачить тижня, щоб підготуватися? — поквапливо спитав мене він.
— Не знаю.
— Ясна річ, ви встигнете і будете готові, — проспівала Софі, поглянувши на свій живіт. — Вона все для тебе зробить, як слід, моя маленька відьмочко. Ви будете її хрещеною матір’ю. Моїй донечці це сподобається.
— Враховуючи ненароджене дитинча і не враховуючи привидів, у цій кімнаті нас дев’ятеро, — сказав Маркус оманливо невимушеним тоном, нагадавши мені Метью в ті хвилини, коли він опинявся в напруженій ситуації.
— Чотири відьми, три вампіри і два демони, — замріяно мовила Софі, досі тримаючи руки на животі. — Але нам не вистачає одного демона, щоб ми мали статус конвентикля. А оскільки Метью з Діаною збираються податися геть, нам знадобиться ще один вампір. Мати Метью і досі жива?
— Вона вже втомилася, — сказав Натаніель виправдувуючись і ще міцніше обхопив дружину за плечі. — І тому їй важко зосередитися.
— Що ти сказала? — спитала Емілі в Софі, щосили намагаючись говорити спокійно.
Замріяність вмить злетіла з очей Софі.
— Я сказала — конвентикль, тобто таємні сектантські збори. Саме так у давнину називалися зібрання незгодних. Не вірите — спитайте у них, — кивнула вона на Маркуса та Метью.
— Я ж говорила тобі, що справа не в Бішопах чи де Клермонах, — заторохтіла Ем, звертаючись до Сари. — Справа навіть не в Метью та Діані — будуть вони разом чи ні. Ось як ми тепер боротимемося з Конгрегацією: не як окремі родини, а як… Нумо, нагадай мені, Софі?
— Конвентикль, — підказала Міріам, трохи привставши. — Мені завжди подобалося це слово. Таке елегантно-зловісне… — І вона з самовдоволеною посмішкою всілася на місце.
Метью повернувся до Натаніеля.
— Що ж, здається, твоя мати мала рацію. Ваше місце тут, з нами.
— Ясна річ, їхнє місце тут, — коротко кинула Сара. — Ваша спальня вже готова, Натаніелю. Вона — нагорі, другі двері праворуч.
— Дякую, — обережно відповів Натаніель, але в його голосі бриніло полегшення, хоча він і досі зиркав на Метью з декотрою підозрою та недовірою.
— Мене звуть Маркус, — сказав син Метью, простягаючи руку демону. Натаніель міцно потиснув її, майже не помітивши дивовижної прохолодності плоті вампіра.
— От бачиш? Я ж казала, що не треба бронювати місця в тому готелі, любий, — звернулася Софі до чоловіка з блаженною усмішкою. А потім, розшукавши поглядом у натовпі Емілі, спитала: — А печиво у вас іще є?