Кінець світу в Бреслау
- Автор: Краевский Марек
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-189-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Кінець світу в Бреслау». Краткое содержание книги:
— Слухай, Геннесе, — Мокк витяг пістолета зі стінної шафки й поклав його до внутрішньої кишені пальта. — Зроби так, щоб він не грав. У найгіршому випадку вріж йому в пику так, щоб він знепритомнів. Я зараз приїду.
Мокк увійшов до спальні й сягнув по капелюха, що лежав на підлозі, збуджуючи посилену цікавість Арґоса.
— Я зараз повернуся. Ервін потрапив у велику небезпеку.
Софі знімала сукню. Патьоки тушу для вій спливали по її щоці.
— Можеш не повертатися, — її голос звучав так, наче вона зовсім не плакала.
Бреслау,
середа 30 листопада,
пів на десяту вечора
Віллібальд Геннес, охоронець у казино готелю «Чотири пори року» на Ґартен-штрасе, 66/70 послухався вказівок Мокка, але витяг Ервіна із гри без застосування сили. Він вчинив дуже просто — підсипав йому до пива блювотний засіб. Тож коли Мокк у розпанаханому пальті увірвався до казино і, керуючись поясненнями швейцара й мавпоподібного охоронця, вбіг до чоловічого туалету, хлопець стояв навколішки біля унітаза, а його голова спочивала в дбайливих Геннесових долонях. Це видовище трохи заспокоїло Мокка. Він запалив сигарету й запитав, за яким столом грав Ервін.
— За четвертим, дядечку, — почулася відповідь з глибини унітаза.
— Зараз повернуся, — Мокк пхнув Геннесові десятимаркового папірця до кишені.
Вийшовши з туалету, він підійшов до охоронця, що стояв у вестибюлі біля величезного фонтану між двох високих пальм. Жодне інше місце йому б так не пасувало. Мавпа втупилася в Мокка маленькими очицями.
— Я хотів би побачитися з директором казино, — мовив Мокк і машинально сягнув по своє посвідчення, але зупинився: він не хотів відкривати усі свої карти. — Мене звуть Ебергард Мокк. Де я можу його знайти?
— Скарги подають за гральним столом. Треба було викликати шефа туди, — буркнув охоронець. — Приходьте завтра по третій.
— У мене інша справа. Дуже пильна.
Сказавши це, Мокк застосував перевірений метод заспокоєння нервів: почав подумки декламувати оду Горація Exegi monumentum[15]… Під низьким лобом охоронця напружено працював маленький мозок. Коли Мокк дійшов до славетного non omnis moriar,[16] охоронець мовив:
— Скажіть, яка це справа. Я передам шефові й, може, він вас прийме…
— Нічого ти не передаси, — відказав Мокк. — Бо тобі довелося б запам’ятати десяток слів, а це значно перевищує твої розумові можливості.
— Гуляй звідси. І то вже, — охоронець насупив брови й стиснув важкі кулаки. Ще трішки, і він почав би ляскати ними себе по випнутих грудях.
Мокк подумки декламував славетну оду про безсмертя обранця муз. Раптом затнувся, бо тепер і сам не знав, хто мовчки йтиме до Капітолію: жрець чи весталка? Тоді різко повернувся й упівоберта завдав першого удару. Приголомшений охоронець схопився за щелепу й утратив рівновагу. Моккові цього було достатньо. Він нахилився, схопив супротивника за щиколотки й рвонув до себе. Бризки води засвідчили, де саме опинився охоронець. Вода вихлюпнулася з фонтану й вилилася на червону доріжку. Охоронець безпорадно борсався в мармуровому басейні. Він сперся на руки й спробував сісти. Водоспад стікав по його білій сорочці й заливав йому очі. Мокк, пригадуючи наступні рядки Горація про бурхливу річку Авфід, дістав кастета й зацідив охоронцеві в підборіддя. Лікоть охоронця ковзнув по дну басейну, і його голова знову опинилася під водою. Мокк скинув пальто, ще раз схопив його за щиколотки й рвучким рухом витягнув з басейну. Мавпяча голова вдарилася об кам’яний бортик фонтану, після чого тіло опинилося на м’якій доріжці. Спершись однією рукою на пальму, Мокк заходився стусати ногою лежачого. Це було зайвим. Витягнутий з фонтану охоронець уже знепритомнів.
Мокк роздратовано подивився на свої промоклі рукави й забруднені кров’ю штани. Зрозумів, що в роті у нього досі стирчить згаслий недопалок. Сплюнувши його у фонтан, він пильно глянув на відвідувачів казино, що повиходили із зали й приголомшено дивилися на непритомного охоронця. Схоже, їхні почуття поділяв і швейцар, який випередивши Моккове запитання, мовив:
— Кабінет директора на другому поверсі. Кімната 104.
15
«Звів я пам’ятник свій…» (пер. з лат. А. Содомори).
16
«Смерті весь не скорюсь…» (пер. з лат. А. Содомори).