Кінець світу в Бреслау

Нічого дивного, що в такому стані він не дав жодного пфеніга на чай похмурому таксистові, який зупинився на Ґартсн-штрасс навпроти Концертного залу, прикрашеного великим написом «Передріздвяний благодійний концерт». Несучи під пахвою коробку з подарунком для Софі, Мокк увійшов до просторого холу чудової будівлі, спорудженої недавно за проектом Ганса Пельціґа. Залишивши верхній одяг і подарунок у гардеробі, він рушив у бік дверей, біля яких вичепурені білетери сварилися з якимось чоловіком.

— У вас немає іменного запрошення! — кричав білетер. — Будь ласка, відійдіть геть!

— Вам не залежить на моїх грошах? — Мокк упізнав голос Смоложа. — Вони гірші за гроші інших людей? Може, залишити їх вам, щоби ви собі пішли випити пива? Може, вам не до вподоби, що я без фрака?

Мокк підскочив до Смоложа й узяв його під лікоть.

— Цей пан вам не довіряє, — Мокк, якого ця ситуація несподівано розвеселила, кинув глузливий погляд на білетерів. — Схоже, слушно, бо судячи з ваших пик, вам уже в дитинстві давали горілку замість риб’ячого жиру.

Мокк відтягнув Смоложа вбік, не звертаючи уваги на спантеличених білетерів.

— І що? — запитав він.

— Все гаразд. До обіду в панни Пфлюґер. Потім у себе вдома. Обидві. Весь час репетирували, — затинаючись, белькотів Смолож.

— Спасибі вам, Смоложе, — Мокк привітно глянув на підлеглого. — Ще якісь два тижні. Витримайте. А тоді в нагороду за гарну роботу отримаєте понадплановий тиждень відпустки. Перед самими святами.

Смолож підніс капелюха й, човгаючи ногами, посунув до виходу, за яким блищали сніжно-білі накрохмалені манишки, гаптовані блискітками вечірні сукні, китайські віяла й кольорові пера. Мокк витяг запрошення й прилаштувався в черзі за якоюсь худорлявою дамою, що в одній руці тримала лорнет, а в іншій — довгого мундштука із запаленою сигаретою. Білетери не вимагали в неї запрошення, навпаки, сповнені поваги, злегка вклонилися.