Кінець світу в Бреслау

Мокк підвівся на ліжку й показав пальцем на мапу.

— У цьому місті у святвечір 1927 року, — вигукнув він, — проявилося абсолютне зло, розумієш, Герберте? Я спричинився до цього, я викликав його моїм злом. Кривдою, якої я хотів завдати цій нещасній, отупілій від наркотиків жінці. У місті Бреслау з’явився сатана, і це я його туди привів.

Мокк впав на постіль, важко дихаючи. Його вузлуваті пальці жмакали постіль.

— Я сповідався в цьому, Герберте, — сказав Мокк. — Мене це весь час мучило, і я мусив комусь про це розповісти. Тому, хто бореться із сатаною. — Він сухо кашлянув. — Це сталося на початку тридцятих. Мій сповідник порадив мені лише одне. Я повинен був простити всіх, хто мене скривдив і кому я хотів помститися. Тобто барона фон Гаґеншталя і Софі…

— І що, ти їх простив?

— Барона — так, але Софі десь зникла, і навіть розлучився я з нею per procura.

— Послухай, Ебергарде, — Анвальдт ляснув себе газетою по стегну. — Я повинен…

— Нічого ти не повинен, окрім одного, — Мокк зігнувся від болю, який пронизав його худі, знищені раком ноги. — Ти повинен мені обіцяти, що знайдеш Софі і передаси їй цього листа, — він подав Анвальдтові довгастого білого конверта. — Це моє прощення. Я прощаю їй усе. Обіцяєш, що знайдеш її й віддаси це їй?

— Обіцяю, — відказав Анвальдт і втупився в конверт.