Кінець світу в Бреслау

Не тямлячись, Мокк притис Софі до себе так міцно, що крізь м’яке манто відчув її крихітне вухо.

— Давай зробимо це в машині, — прошепотів він.

— Ти збожеволів, тут так зимно, — вона лагідно задихала йому у вухо. — Їдьмо додому. Я обіцяю тобі щось особливе.

Авто насилу зрушило з вологої липкої снігової постелі. Мокк дуже повільно їхав Гефхен-штрасе, сунучи за важким фургоном, з якого якийсь закутаний у шинелю чоловік сипав пісок на дорогу. Мокк обігнав його лише перед перехрестям із Моріц-штрасе і, ковзаючись по втоптаній кінськими копитами Ауґуст-штрасе, безпечно дістався Редіґер-пляц.

Сніг перестав падати. Мокк вистрибнув з машини й відчинив дверцята з боку Софі. Його дружина боязко поставила ногу в туфельці на блискучий холодний сніг. Й відразу прибрала ногу назад.

— Зараз я принесу тобі щось тепліше на ноги, кохана, — Мокк побіг до під’їзду будинку. Але не увійшов, а повернувся й підійшов знову до машини. Відчинив дверцята й присів. Одну руку він підклав під коліна Софі, другою охопив її спину. Софі розсміялася, обіймаючи його за шию. Мокк видихнув і легко підняв дружину. Похитнувшись під її вагою, він якусь хвилю шукав рівноваги, широко розставивши ноги. Коли йому це вдалося, він заніс Софі до під’їзду й поставив її на сходинці з написом Cave canem.[14] Зачинивши авто, він повернувся до дружини. На мить занурився в її м’яке хутро й притис до бежевих кахлів ніжне тіло. Сильні стегна Софі обійняли його ноги, а на його шиї опинилося її манто.

Враз спалахнуло світло, й почувся гавкіт собаки доктора Пачковського. Подружжя Мокків піднялося на свій третій поверх, шокуючи адвоката, що виходив із собакою: вона обсмикувала додолу сукню зі стегон, він пригладжував волосся й стягав із шиї манто.

Марта відчинила двері й, побачивши їхній настрій, негайно повернулася до своєї кімнатки, звідки розлягалося Адальбертове хропіння.

Ебергард і Софі буквально вкотилися до спальні в обіймах одне одного. Спантеличений пес спершу зрадів, а потім, побачивши щось на зразок боротьби, став гарчати. Софі зачинила йому двері перед носом, штовхнула чоловіка на диван і заходилася розстібати численні гудзики його одягу. Почала від пальта. Потому в бік дверей полетів капелюх. І коли надійшла черга брюк, задзеленчав телефон.

— Марта візьме слухавку, — прошепотіла Софі. — Вона знає, чим ми займаємося й напевне скаже, що нас немає вдома. — Телефон вперто дзвонив. Марта слухавку не брала.

— Зараз немає нікого важливішого за тебе, — шепнув Мокк. — Хто б не дзвонив, я його відшию.

Він підвівся й вийшов до передпокою. Мовчки підніс слухавку.

— Добрий вечір, будь ласка, радника Мокка, — почув він незнайомий голос.

— Це я, — буркнув Мокк.

— Пане раднику, це Віллібальд Геннес із казино готелю «Чотири пори року», — тепер Мокк упізнав спотворений телефоном голос одного зі своїх інформаторів. — Тут якийсь п’яний молодик. Багато програє в рулетку. Назвався Ервіном Мокком. Стверджує, що він ваш небіж. На цій підставі він отримав кредит. Якщо він і далі так гратиме, це погано закінчиться. Схоже, він програє гроші, яких у нього немає.