Кінець світу в Бреслау
- Автор: Краевский Марек
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 978-966-359-189-6
- Переводчик: Божена Антоняк
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Кінець світу в Бреслау». Краткое содержание книги:
Важко відсапуючись, він піднявся широкими сходами на четвертий поверх, де за скляною перегородкою знаходилися два кабінети: Мюльгауза та його власний. Блідий секретар, практикант Ернст фон Штеттен, побачивши Мокка, послужливо підхопився.
— Щось було? — запитав Мокк, вішаючи промоклий одяг у приймальні.
— Елерс залишив для вас усі фотографії. Окрім цього більше нічого, — відказав фон Штеттен, ставлячи парасольку Мокка до стійки з темного дерева.
— Більше нічого, більше нічого, — передражнив його Мокк, увійшовши до кабінету. — У розслідуванні теж жодних новин. Я й на крок не просунувся в справі Ґельфрерта-Гоннефельдера.
Мокк запалив сигару й підбив підсумки сьогоднішнього ранку, заповненого пилом старих будівельних документів, схемами санвузлів, невтіленими проектами пасажирських і вантажних ліфтів, а також сухими поясненнями архітекторів та інженерів. Протягом трьох годин він не знайшов нічого, що допомогло б йому в подальшому розслідуванні. Найгіршим у всьому цьому було те, що Мокк власне й сам не знав, чого він шукає.
— Що ти скажеш Мюльгаузові. — роздратовано говорив він собі, — коли той тебе запитає, чим ти сьогодні займався?
Якраз на це запитання відповідь була очевидною: переглянув всі документи, що стосувалися обох місць злочину. Ознайомився з планами всіх приміщень, включно з підвалом і горищем. Дізнався, що було раніше на місці обох будинків, як нашаровувалися на себе фундаменти, хто й кому продавав земельні ділянки під забудову. Та Мюльгауз міг поставити гірше запитання: навіщо? Тоді йому довелося б вислухати складні філософські розумування про тріаду «особа-час-місце». Жертви випадкові, час невипадковий. Отож перевірити залишається тільки місце. Воно не може бути випадковим. «Щось повинно об’єднувати ці два місця, — таку відповідь почув би Мюльгауз. — Та попри те, що я перевернув догори дном Будівельний архів, я все ще не знаю, що саме». Моккові не треба було надто напружуватися, щоб уявити іронічний сміх Мюльгауза. Тут він собі пригадав, що Мюльгауз перебував на нараді в начальника Управління поліції Кляйбемера й було малоймовірно, що сьогодні він зустрінеться з Мокком і поставить йому це складне запитання.
Слідчий полегшено зітхнув і за допомогою залізної ручки на віконній рамі відчинив кватирку. Тоді зняв піджака, розстебнув тугого комірця і, сівши за письмовий стіл, почав видруковувати на новій друкарській машинці «Олімпія» неіснуючі слова — випадкові комбінації літер. Моккові найкраще думалося під це ритмічне постукування клавіш. На папері з’явилися слова з п’яти літер. П’ять ударів — пробіл. П’ять ударів — пробіл. Ернст фон Штеттен знав, що доки машинка «Олімпія» вистукуватиме цей дивний ритм, Мокка ні для кого немає, за винятком хіба що його чарівної дружини Софі й старого Мюльгауза.
Це тривало доволі довго. Секретар вже відправив кількох відвідувачів, ще кільком збрехав, інших гречно перепросив. Враз із двома ударами годинника на університетській церкві фон Штеттен почув викручування паперу з валика працьовитої машинки. Запала тиша.
— Старий думав і надумав, — зробив висновок фон Штеттен.
Він мав рацію. Мокк сидів серед розкиданих аркушів, задрукованих рівними відрізками літер, і, вмочаючи перо у велику чорнильницю, писав на звороті одного з них: «Досліджено місця убивств з точки зору будівництва, — маленькі літери вкривали папір, — це помилка. Яке пояснення може бути в планах і схемах? Важлива історія будинку. Не історія труб, цегли, підвалів, цементу, ремонтів і перебудов. Важлива історія людей, які там живуть і жили».
— То мені що, досліджувати генеалогічні дерева пожильців? Коли тітонька Труда познайомилася з дядечком Йорґом? — спитав він себе.
За мить Мокк кинувся до чорнильниці й аркушів паперу, що блищали свіжим чорнилом. «Чому хтось по-звірячому вбиває цього дня? Саме цього визначеного дня? Тому, що цей день для нього важливий. Може, він мститься за щось, що сталося саме в цей день? За що мститься ця людина? За щось погане, що з ним сталося. За що ця людина мститься по-звірячому? За щось дуже погане, що з ним сталося».
Хтось постукав у двері.
— Хвилинку! Прошу почекати! — гукнув Мокк і заходився писати. — «Звідки можна довідатися про дуже погані речі? — невиразно занотував він. — З поліційної картотеки». Перо зламалося. Фон Штеттен постукав ще раз. Мокк невдоволено буркнув щось, дивлячись, як краплинки чорнила розпливаються на манжетах його сорочки. Секретар зрозумів це буркотіння як згоду й увійшов до кабінету.